Page 15 - 6671

від визначення, яке традиційно використовують щодо континентального
європейського університету, – установа з інтенсивною співпрацею,
узгодженістю між викладанням, навчанням та успіхами у ньому, де велику

увагу приділяють індивідуальному навчанню.
Таку тенденцію спостерігають сьогодні в університетах тих країн, які

досягли чималих успіхів у створенні інформаційного суспільства.
Донедавна малоструктуровані системи вищої освіти виконували досить
обмежену кількість завдань щодо збереження й зміцнення державних

структур країни, проведення наукових і технологічних досліджень з
одночасною підготовкою науковців, а також забезпечення економіки

фахівцями високої кваліфікації. У більшості країн світу ці завдання
заклади вищої освіти виконували шляхом використання моно- (чи мало-)
дисциплінарного навчання. Якщо вища освіта була загальною, то фахова

підготовка переносилася на робочі місця (показовий приклад – Японія).
Основні завдання щодо організації навчальних закладів вищої освіти,

які мають професійно орієнтовані програми навчання паралельно з
університетським сектором, майже однакові у більшості країн:
– запропонувати професійно орієнтовані та економічно вигідні типи

освіти
для задоволення потреб ринку праці;

– забезпечити потреби зростаючої кількості вступників без істотного
збільшення урядових витрат на вищу освіту;

– запропонувати передусім програми, орієнтовані на викладання, в
яких
частково використовуватимуться дослідження прикладного

характеру;
– поновлення та поліпшення вже існуючої професійно орієнтованої

освіти.
Разом зі зростаючою диверсифікацією структур вищої освіти

відбувається паралельна диверсифікація ступенів і кваліфікацій, які
видаються різними закладами освіти.
Існує традиційна диференціація між структурою «континентального

європейського» ступеня з досить довгим академічно інтегрованим
навчанням та структурою «англо-американського» університетського

ступеня з коротшим за тривалістю навчанням на отримання першого

15