Page 171 - 6625

наперед невідомих властивостей і якостей системи. Згідно з сучасними
науковими уявленнями, всі живі і неживі об’єкти знаходять свою форму,
структуру, системні властивості і функції за допомогою самоорганізації.
Особливо наочно проявляється самоорганізація гуманітарних систем. Сім’я,
трудовий колектив, підприємство, селище, місто, держава, нарешті, людська
цивілізація являють собою яскраві приклади систем, що самоорганізуються.
На думку ряду дослідників самоорганізація властива відкритим системам,
які постійно знаходяться в нестійкому стані і одночасно мають можливість
переходити з одних областей нестійкості в інші нестійкі області. На противагу
цьому закрита, ізольована система, може тільки руйнуватися. З огляду на це,
самоорганізація - це концепція, яка постулює домінування внутрішніх чинників
розвитку систем над зовнішніми і, відповідно, відсутність передокресленості в
розвитку.
Альтернативою самоорганізації виступає так звана концепція
передвизначеності або фатальності, яка базується на уявленні про те, що все,
що відбувається в нашому світі зумовлено і запрограмовано (вселенським
розумом, законами природи або чимось іншим, нам невідомим) . У системному
плані передвизначеність у розвитку зумовлена тим, що будь-яка система є
частиною будь-якої надсистеми, яка може визначати цілі і характер розвитку
своїх частин.
Слід зазначити, що розвиток природних і суспільних процесів
відбувається з певним ступенем як самостійності, так і зумовленості під дією
двох груп чинників - внутрішніх і зовнішніх. Причому внутрішні чинники
впливають на самоорганізацію, притаманну будь-якій системі, а зовнішні
чинники виступають в якості обмежень на можливість її конкретних проявів.
Інакше кажучи, природа і суспільство влаштовані таким чином, що надсистема
(яку б суть вона не мала) не визначає повністю поведінку своїх частин, надаючи
їм можливість самостійно розвиватися і проявляти індивідуальність,
встановлюючи при цьому рамки, вихід за які загрожує певними наслідками.
Форми вираження обмежень можуть бути різними - від фундаментальних
фізичних законів до релігійних морально-етичних заповідей.
Таким чином, самоорганізація - це саморозвиток систем в рамках
встановлених обмежень. Центральним моментом в такому представленні
самоорганізації є питання про фундаментальність вихідної причини цього
процесу. Пояснити це можна виходячи з динаміки протиріч в різних формах їх
проявів (фізичної, біологічної, соціальної), якій притаманний фундаментальний
механізм переходу кількості в якість.
Ця точка зору зводить самоорганізацію в ранг методологічного принципу,
найбільш яскравим виразом якого служить синергетика (на відміну від
кібернетичного підходу до вивчення систем і процесів, які в них протікають).
Це порівняно новий міждисциплінарний науковий напрям, який ставить своїм
основним завданням вивчення колективних, кооперативних взаємодій у
виникненні і підтримці самоорганізації у відкритих системах.

170