Page 175 - 6625

виразився в тому, що акцент став переноситися на вивчення дійсних умов,
конкретних ситуацій, в якій знаходиться та або інша фірма, і розробку на цій
основі специфічної, унікальної, якщо це необхідно, організаційної структури,
що відповідає конкретним умовам і вимогам.
Ситуаційний підхід до організаційних структур отримав найбільш
послідовну розробку в роботі П. Лоуренса і Дж. Лорша «Організація і
середовище». Вони називають свій підхід «ймовірністною» теорією організації,
вихідним положенням якої є твердження, що не існує одного або єдиного
способу організації і що на різних стадіях розвитку того або іншого
підприємства необхідні різні типи організаційних структур. Основний зміст
книги Лоуренса і Лорша складає аналіз різних типів організаційних ситуацій,
потреб, які визначаються різними стадіями зростання компанії, її взаємодії з
середовищем. На цій основі, вважають автори книги, стає можливим вибір
організаційної структури, що відповідає дійсним потребам фірми. Такий підхід
послужив поштовхом і для фахівців, що займаються вивченням організаційних
структур, які стали відмовлятися від розробок формальних схем і традиційних
ієрархічних структур з тим, аби розробляти індивідуалізовані, специфічні
організаційні структури, що відповідають конкретним потребам тих або інших
промислових фірм.
Характерно, що ситуаційний підхід, як вже наголошувалося вище,
зачіпає сьогодні майже всі основні школи і напрями теорії організації і
управління. Він не обмежується областю організаційних структур, але усе
більш чітко виявляється і при вивченні всіх інших елементів управління. Так,
наприклад, ситуаційний підхід до проблеми керівництва формулюється Ф.
Фідлером в його роботі «Теорія ефективності керівництва». Цей автор
намагається категоріально визначити різні типи і ситуації групової поведінки
людей в організації і відповідно стиль керівництва, найбільш ефективний для
даної ситуації. Аналогічний підхід характерний і для В. Уайта, який в роботі
«Організаційна поведінка: теорія і її вживання» прагне визначити типи групової
поведінки в організації і досліджує вплив різних методів керівництва на
групову поведінку і поведінку індивідів. Ці і інші дослідження свідчать, що
ситуаційний підхід починає переважати і в цій області, що означає певний
відхід від традиційного прагнення американської теорії управління формувати
універсальні принципи керівництва людьми в організації.
Розвиток концепцій ситуаційного підходу до теоретичних проблем
організації і управління переслідує мету підсилити практичну значимість
наукових досліджень в цій області. У зв’язку з цим він не пов’язується з тією
або іншою окремою школою або напрямом, а представляється як деякий
загальний принцип, який застосовується у всіх областях теорії управління
(включаючи системні розробки) з метою забезпечення більш впорядкованої
наукової основи для дозволу управлінських проблем.
Як видно з вищевикладеного, ситуаційний підхід до проблем управління
починає ставати домінуючою тенденцією в теорії організації і управління. Хоча

174