Page 27 - 6584

Існує дві так звані загальні чисті стратегії організації виробничої діяльності за умов
циклічних коливань попиту (іншими словами – стратегії планування місячних обсягів
виробництва продукції впродовж річного циклу коливань попиту):
1. Стратегія “Постійний обсяг виробництва”.
2. Стратегія “Змінний обсяг виробництва”.
Стратегія постійного обсягу виробництва (за іншою назвою – стратегія вирівнювання

завантаження виробничих потужностей) може бути реалізованою у двох варіантах.
Перший варіант передбачає, що рівень виробництва завжди постійний і відповідає
усередненому попитові. Це означає, що місячний обсяг виробництва дорівнює прогнозному
річному обсягу продажів, поділеному на 12. При цьому попит інколи буває нижчим обсягів
виробництва, і тоді підприємство збільшує запаси готової продукції; у інший період попит
перевищує виробництво, і ця різниця покривається за рахунок створених раніше запасів готової
продукції. Саме тому цей варіант отримав іще умовну назву стратегії згладжування або
стратегія управління рівнем запасів.
Переваги цього підходу до організації поточної виробничої діяльності:
 стабільність та безперебійність функціонування операційної системи протягом року;
 витрати, пов’язані зі змінами рівня виробництва, взагалі відсутні;
 відсутня необхідність формувати надлишкові потужності для покриття вимог попиту у
пікові періоди.
Недоліком є:
 необхідність формувати та утримувати запаси готової продукції у періоди спаду попиту,
що спричиняє виникнення таких додаткових витрат як витрати на зберігання запасів, витрати,
що можуть виникнути внаслідок псування продукції в процесі її зберігання, а також може
привести до того, що значний обсяг коштів буде виведеним з обігу.
Другий варіант передбачає, що рівень виробництва також є завжди постійним, але
відповідає не середньорічному, а мінімальному обсягу продажів (тобто – обсягу продажів у
непікові періоди), тоді як у пікові періоди додаткове виготовлення основних вузлів або
комплектуючих замовляється у третіх фірм. Саме тому цей варіант стратегії постійного обсягу
виробництва отримав умовну назву стратегії субпідряду.
Головними перевагами цього підходу є:
 стабільність роботи операційної системи підприємства;
 гарантованість реалізації всього обсягу виробленої продукції, при цьому не виникає
витрат на створення запасів готової продукції та їх зберігання, до того ж, що є вельми важливим,
кошти підприємства не виводяться з обігу;
 зниження додаткових витрат на виконання плану, оскільки зникає необхідність
утримувати надлишкове устаткування;
 крім того немає потреб змінювати рівень виробництва – і немає пов’язаних із цим витрат.
Головний недолік полягає у тому, що:
 вартість роботи субпідрядників (мається на увазі як вартість самих виробів, так і вартість
їх замовлення, транспортування та контролю якості) може виявитися вищою, ніж вартість їх
виробництва самим підприємством;
 незалучення субпідряду призводить до втрат продажів, неотримання прибутку, втрати
клієнтів та ділової репутації підприємства.
Стратегія змінного обсягу виробництва (за іншою назвою – стратегія погоні за попитом)
передбачає, що рівень виробництва кожного місяця орієнтовно дорівнює прогнозу продажів
(тобто виробляється стільки ж, скільки прогнозується до продажу).
У цьому випадку підприємство повинно мати потужності, достатні для задоволення попиту у
пікові періоди. Деякі фірми змушені у очікуванні пікового попиту наймати нових додаткових
працівників та навчати їх, а потім скорочувати персонал, коли цей період завершується (
Стратегія варіювання кількістю робітників наймом та звільненням, стратегія використання
тимчасового найму працівників). Іноді для покриття пікових навантажень робітники працюють

25