Page 20 - 6555

Дуалізм – філософське вчення, згідно з яким матеріальне і духовне
начала не залежать одне від одного. Він виходить із визнання подвійності
першоначал світу – матерії і духу (свідомості).

Агностицизм – філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання
об’єктивного світу людиною. Згідно з ним неможливо однозначно довести, що

наші знання відповідають дійсності.
Культура – це процес виробництва, споживання, передачі від покоління

до покоління матеріальних та духовних цінностей, який характеризує
поступальність суспільного розвитку.

ПЕРШОДЖЕРЕЛА ДО ТЕМИ

ФІЛОСОФІЯ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ТИП ЗНАННЯ

Платон

До роду богів не дозволено перейти нікому, хто не був філософом і не
очистився до кінця, – нікому, хто не прагнув пізнання… Справжні філософи

відганяють від себе усі бажання тіла, міцніють і ні за що їм не поступаються, не
бояться розорення та бідності, на відміну від більшості, яка є користолюбною і
хоча вони, на відміну від владолюбних і честолюбних, не бояться безславя та

безславності, яких завдає погане життя, вони від бажань утримуються…
Тим, хто прагнув пізнання, добре відомо таке: коли філософія починає

опікуватися їх душею, душа туго зв´язана в тілі і приліплена до нього, вона
вимушена розглядати й осягати суще не сама по собі, але через тіло, нібито
через грати в´язниці, і потопає в глибокому неуцтві. Бачить філософія й усю

страхітливу силу цієї в’язниці: підкорюючись пристрастям, в’язень сам міцніше
від будь-якого наглядача охороняє власну в’язницю. Так, тим, хто прагне
пізнання, відомо, в якому стані буває їх душа, коли філософія бере її під свій

захист та з тихими умовляннями береться визволяти, виявляючи, до якої міри
оманливі зір та інші відчуття, переконуючи віддалятися від них, не
користуватися їх послугами, наскільки це можливо, та радячи душі
зосередитися і збиратися в самій собі, вірити тільки собі, коли, сама в собі, вона

думає про те, що існує саме по собі, й не вважати істинним нічого з того, що
вона за допомогою іншого досліджує з інших речей, іншими словами, з
відчутних та видимих, бо те, що бачить душа, осягається розумом і є

невидимим. Ось те визволення, якому не вважає за потрібне чинити опір душа
справжнього філософа, й тому вона біжить від радощів, бажань, смутку та
страхів, наскільки це в її силах, розуміючи: якщо хтось дуже радіє, або сумує,