Page 13 - 6304

Становище шкільної освіти на Україні ускладнилось у другій половині XV
ст., після Флорентійської унії та у зв’язку, з активним наступом католицької
реакції. Українці прагнули зберегти національний характер школи з навчанням
та вихованням тогочасною українською, або, як тоді її називали, слов’яно-
руською мовою. Православні руські школи існували в Острозі, Володимирі-

Волинському, Львові, Уневі, Холмі, Києві. Серед них визначне місце посідала
Острозька школа на Волині – греко-слов’яно-латинська колегія, яку сучасники
називають академією. Вона виховала плеяду видатних політичних і культурних
діячів України, які розгорнули плодотворну діяльність у першій половині XVII
ст. Серед них відомий письменник, філолог, ректор Київської братської школи
М. Смотрицький, козацький гетьман П. Конашевич-Сагайдачннй, герой

Хотинської війни 1621 р. У школі працювали вчителями відомі культурні діячі
І. Княгиницький. Дем’ян Наливайко – брат керівника антифеодального
народного повстання 1594-1596 pp. Северина Наливайка. Після смерті князя
Костянтина Острозького (1608), засновника цієї першої вищої школи на
Україні, вона занепала.
Важливу роль у загальнокультурному процесі на Україні відіграли

братства – громадські організації православних міщан у кінці XVI та XVII ст.,
коли розгорнулась уперта боротьба з католицькою реакцією. Відомі Львівське
братство, засноване близько 1585 p., Київське братство (близько 1615), Луцьке
братство (1617) та інші. За статутом братств, їх членом міг бути кожний
православний, що записався, незважаючи на місце проживання і соціальне

походження. Під час вступу вносився одноразовий внесок, так званий укуп,
потім сплачувалися членські внески. Серед членів братства були міські
ремісники різного фаху: кушніри, кравці, купці, броварники. Провідну роль
відігравали багаті міщани. Братство виконувало різноманітні функції: із
спільних коштів допомагало своїм членам при хворобі, старості, в похоронах;
на утриманні братств були церкви, шпиталі для неімущих. Боронячи
православну віру, братства рішуче виступали проти національного і релігійного

обмеження українців, організовували й утримували братські школи, викладання
в яких проводилося рідною мовою.
Особливе місце у національно-культурному русі, в розвитку освіти й науки
того часу належить Києву. У 1631 р. відомий церковний і освітній діяч Петро
Могила заснував при Києво-Печерській лаврі школу вищого типу, яку через рік

було об’єднано з Київською братською школою і названо Києво-Могилянською
Колегією (з 1701 р. – Київська академія). Ця вища школа, зберігаючи
національні традиції шкіл України, прийняла програму і методи
західноєвропейських університетів. Викладання велося латинською мовою.
Вивчалися сім вільних наук: граматика, риторика, поетика, філософія,
математика, астрономія і музика; курс навчання в академії тривав 12 років.

Продовжуючи традиції братських шкіл, в академії вивчали також
старослов’янську мову, що посідала поважне місце серед мов ученого світу.
Значна увага приділялася грецькій мові, знання якої відкривало доступ до