Page 12 - 6304

опіки від "старших". Слово Іларіона надовго лишилося взірцем
проповідницької літератури.
Літописом-автобіографією, яку Б. Рибаков розглядає як своєрідну
передвиборну програму, є "Повчання Мономаха своїм дітям". Воно
хронологічно охоплює період 1066 – 1117 рр. повчання написане для дітей –

спадкоємців державної влади.
Зразком епічної поезії, що поєднувала рицарську доблесть, патріотизм,
відвагу з письмовою фіксацією, співом і частковим усним речитативом, була
повість пісня "Слово о полку Ігоревім". Створене між 1185 і 1187 рр. невідомим
автором, "Слово" лишається неперевершеним шедевром вітчизняної художньої
літератури.

До оригінальних пам’яток давньоукраїнської літератури належать
літописи. Це явище видатне не лише в культурному поступі Київської Русі, а й
усієї середньовічної Європи. Академік XVIII ст. Г. Міллер, вражений
широчінню літописної інформації та рівнем її систематизації, писав, що Нестор
і його наступники створили систему руської історії, яка настільки повна, що
жодна нація не може похвалитися таким скарбом. На відміну від хронік

більшості країн Європи, складених латинню, вони написані рідною мовою. Цим
зумовлена надзвичайна популярність літописного жанру на Русі. Традиція
літописання склалася в Києві в X ст., але згодом поширилась практично на всі
регіони Русі.
Найвідомішим літописом є "Повість временних літ", укладена близько

1110 р. ченцем Києво-Печерської лаври преподобним Нестором. Твір дійшов до
нас у двох найповніших списках XV ст.: Іпатіївському та Лаврентіївському.
"Повість временних літ" показово втілює найсуттєвіші риси, притаманні
всій давньоукраїнській літературі: релігійність, патріотизм, моралізаторський
характер. Вона увібрала в себе не лише весь досвід історичних знань,
нагромаджений на Русі в попередню епоху, а й досягнення європейської
історичної думки, традиції візантійської християнської культури.

Безпосереднім продовженням "Повісті" є Київський літописний звід кінця
XII ст. Укладений ігуменом Мойсеєм у Видубицькому монастирі, він становив
сукупність літописів, написаних різними авторами і для різних князів.
Характерно, що в Київському зводі знайшли відображення літописні традиції
Чернігова, Володимира Волинського, Галича.

Розвиток освіти в Україні 14-17 ст.
Розвиток освіти. Шкільна освіта в цей період тісно пов’язувалася з
церквою, навчання було просякнуте християнським віровченням. У школах, що
існували при монастирях, церквах, благодійних установах та в маєтках
приватних державців, навчались діти не лише феодальної знаті і багатого

міщанства, а й селян та ремісників. Поряд із слов’яно-руською мовою
вивчалась латинська. Учителями, що називались наставниками або
уставниками, найчастіше були дяки.