Page 65 - 6288

Означені системоутворювальні компоненти характерні для будь-якої

діяльності як фізичної, так й інтелектуальної, і свідчать про її структуру.

Зміст системно-генетичного підходу полягає в розкритті умов зародження,

розвитку і перетворення системи.

Відносно новим фундаментальним методом пізнання

є синергетичний підхід.

Сутність синергетичного (синергійного) підходу полягає в дослідженні

процесів самоорганізації та становлення нових упорядкованих структур. Він

реалізується в дослідженні систем різної природи: фізичних, біологічних,

соціальних, когнітивних, інформаційних, екологічних та ін.

Предметом синергетики є механізми спонтанного формування і збереження

складних систем, зокрема тих, які перебувають у стані стійкої нерівноваги із

зовнішнім середовищем. У сферу його вивчення потрапляють нелінійні ефекти

еволюції систем будь-якого типу, кризи і біфукацїі – нестійкої фази існування, які

передбачають множинність сценаріїв подальшого розвитку.

3 позицій синергетичного підходу неможливо традиційними

детерміністськими методами вивчати розвиток складноорганізованих систем.

Як відомо, нестійкість системи розглядається як перешкода, що потребує

обов'язкового подолання. Жорсткі причинно-наслідкові зв'язки поступального

розвитку мають лінійний характер.

Сучасне визначається минулим, а майбутнє -

сьогочасним. Синергетичний же підхід передбачає ймовірне бачення світу,

базується на дослідженні нелінійних систем.

Образ світу постає як сукупність нелінійних процесів.

Ідея нелінійності включає багатоваріантність, альтернативність шляхів еволюції

та її незворотність. 3а допомогою синергетичного підкоду вивчають дисипативні

(нестійкі, слабоорганізовані) складні системи. Суть теорії нестабільності (теорії

дисипативних структур) полягає в тому, що стан нерівноваги систем спричинює

порядок та безпорядок, які тісно поєднані між собою.

Нерівноважні системи забезпечують можливість виникнення унікальних

подій, появу історії Універсуму. Час стає невід’ємною константою еволюції,

65