Page 13 - 6283

Колискою європейських систем виховання стала давньогрецька філософія.
Її представники (Демокрит, Сократ та його учень Платон, Аристотель та інші)

розробили у своїх працях важливі ідеї й положення щодо виховання людини,
формування її особистості.

У період Середньовіччя проблеми виховання розробляли філософи-
богослови, педагогічні ідеї яких мали релігійне наповнення. Затиснута у межах

теології і схоластики, педагогіка тих часів дещо втратила прогресивні риси

періоду античності. Протягом дванадцяти століть закріплювалися принципи

догматичного навчання. Не зважаючи на те, що серед діячів церкви було багато

високоосвічених для свого часу людей, які створювали педагогічні трактати,

педагогічна теорія призупинилася у своєму розвитку.

Епоха Відродження збагатила світ яскравими мислителями, педагогами-

гуманістами, громадськими діячами, які відроджували ідеї античних філософів

(Еразм Роттердамський, Франсуа Рабле, Мішель Монтень, Томас Мор,

Томмазо Кампанелла та багато інших).

Однак, не зважаючи на інтенсивний розвиток виховної теорії, педагогіка

до середини XVII століття залишалася частиною філософської науки. Саме

тоді, у 1623 році, англійський філософ і природодослідник Френсіс Бекон у

своїй праці виділив педагогіку як окрему галузь наукових знань і назвав

«керівництво читанням».

Проте частіше народження педагогіки як окремої самостійної науки

пов’язують з ім’ям видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592-

1670). Його праця «Велика дидактика», яка була вперше видана в Амстердамі

(1654 р.), є однією з перших фундаментальних науково-педагогічних творів.

Провідні її положення не втратили свого значення й сьогодні.

Становлення педагогіки у наступні періоди характеризувалося розробкою

окремих напрямів, ідей, теорій, концепцій виховання й навчання. Загалом для

кінця ХІХ – початку ХХ століття характерним явищем став бурхливий розвиток

змісту педагогічних знань та поява різноманітних напрямів побудови

педагогічних теорій, а саме:

13