Page 88 - 6225
P. 88

Відмінок у вузькоформальному розумінні виражається
                            в мовах світу суфіксами або закінченнями. В аглютинативних
                            мовах для цього служать спеціальні суфікси, а у флективних
                            —  закінчення,  які  разом  із  значенням  відмінка  виражають  і
                            значення  числа.  В  окремих  мовах  значення  відмінка
                            експлікуються  чергуванням  звуків,  наприклад  у  сучасній
                            ірландській мові,  і зміною тонів (наприклад, у мові кіпсигіз,
                            поширеній  у  Кенії).  До  аналітико-синтетичних  засобів
                            вираження  значення  відмінків  належать  артикль  (німецька,
                            румунська та деякі інші мови).
                                   Кількість  відмінків  і  структура  відмінкових  систем
                            різняться в мовах. Так, у шведській, норвезькій, датській є два
                            відмінки,  в  арабській,  румунській  —  три,  в  німецькій,
                            ісландській — чотири, в давньогрецькій — п’ять, у російській,
                            турецькій,  татарській,  башкирській,  явапаї  —  шість,  у
                            латинській,  українській  —  сім,  у  санскриті  —  вісім,  у
                            чуваській — дев’ять, у лакській — сорок два, в табасаранській
                            — сорок шість. Найпоширенішими є такі відмінки: номінатив,
                            ергатив,  генетив,  датив,  акузатив,  афектив,  інструменталіс,
                            комітатив, аблатив, елатив, транслятив, партитив, локатив.
                                   Є мови, які не мають відмінків (іспанська, французька,
                            болгарська).  Сліди  відмінкової  системи  у  цих  мовах  можна
                            виявити в займенниках: франц. je  «я» (номінатив) —  mе/mоі
                            (акузатив)  —  mе/mоі  (датив),  tu  «ти»  (номінатив)  —  te/toi
                            (акузатив)  —  te/toi  (датив),  іl  «він»  (номінатив)  —  le
                            (акузатив)  —  lui  (датив),  elle  «вона»  (номінатив)  —  lа
                            (акузатив) — lui (датив).
                                   Дискусійним  є  питання  щодо  відмінка  в  англійській
                            мові.  Найпоширенішою  є  думка  про  наявність  у  ній  двох
                            відмінків  —  загального  (common)  і  посесивного,  родового
                            (possesive,  genetive),  який  оформляється  аглютинативною
                            морфемою -’s (man’s, children’s).
                                   Крім  іменника,  категорія  відмінка  характерна  для
                            деяких розрядів займенників (особових, питальних, взаємних,
                            складних неозначених, заперечних та узагальнених із другим
                            компонентом  -one  і  -body  і  неозначено-особового  one).  В
                            особових     займенниках     відмінки    називають     називним
                            (nominative)  і  об’єктним  (objective).  Винятком  є  займенник














                                                               88
   83   84   85   86   87   88   89   90   91   92   93