Page 164 - 61

найбільшу густину (в основному протонів) над екватором на
3
висоті 3... 4 10 км; зовнішній знаходиться на висоті близько
3
22 10 км. В радіаційних поясах частинки рухаються по
складних траєкторіях з Північної півкулі в Південну і навпаки.
З полюса “витікають” силові лінії і тому він захищений магніт-
ним екраном. Лише космічні промені з дуже великою енергією
(понад 1 ГеВ) здатні пробити земну магнітну оболонку і доле-
тіти до поверхні Землі незалежно від географічної широти.
Геомагнітне поле як ве-
кторне поле характеризується
вектором його напруженості
H або її складовими. Тому
Т
геомагнітне поле зазвичай
уявляють так званими елемен-
тами земного магнетизму. З
цією метою в прямокутній си-
стемі координат (рис. 3.6) век-
тор напруженості H в на-
Т
прямі магнітного меридіану
розкладають на дві складові:
горизонтальну H , діючу в го-
ризонтальній площині, і вер-
тикальну Z , перпендикулярну
H . Горизонтальну складову

Рисунок 3.6 – Елементи можна розкласти на північну
земного магнетизму X і східну Y складові, відпо-
відно направлені вздовж гео-
графічного меридіана, і перпендикулярно до нього. Стрілка
компаса в кожній точці Землі направлена вздовж магнітного
меридіана.
Положення вектора H в просторі характеризується
Т
двома кутовими складовими земного магнетизму: магнітним
схиленням D і нахиленням I . Магнітний схил – це кут в го-
ризонтальній площині між географічним і магнітним меридіа-
нами. Магнітне нахилення – кут між горизонтальною площи-
ною і напрямом повного вектора H . Додатним схиленням
Т
буде східне, коли вектор H відхилений від півночі до сходу,
від’ємним – західне. Нахилення буде додатним, коли вектор

530