Page 160 - 61

ється третьої величини, то вона характеризує ті поверхні все-
редині атмосфери, потенціали кожної точки яких відносно Зе-
млі однакові. Ці поверхні ніби плавно охоплюють планету
невидимими електричними оболонками, дуже точно копіюю-
чи рельєф місцевості.
Велика частина електричного поля атмосфери, за ви-
ключенням тимчасово існуючих областей збудження, завжди
направлена нормально до земної поверхні. Такий напрям поля
в більшості випадків спостерігається в безхмарну, штильову
погоду (“нормальні дні”). Це так зване нормальне електричне
поле атмосфери, яке зазвичай має напруженість в межах
0 E n  , t ,   1 кВ/м. Воно проявляється в фільтраційно-
електричних ефектах, які генерують конвекційні струми в
нижніх шарах атмосфери, що іонізують атмосферні опади і
аерозолі. Електричні процеси в атмосфері завжди супрово-
джуються електромагнітними збудженнями, які індукують
вихрові струми в земній корі.
Варіації телуричного поля поділяються на дві групи:
геомагнітні, пов’язані з низькочастотним полем космічного
походження (вторинним джерелом якого є магнітосфера), і
грозові, які характеризуються відносно високими частотами.
Основною причиною існування електромагнітних полів в діа-
пазоні частот 3-1000 Гц є грозова активність Кожну секунду в
поверхню земної кулі вдаряє близько 100 блискавок.
Рух хмар може утворювати біля земної поверхні напругу
E  4 мВ/м. Перенос заряджених повітряних мас вітром на ви-
соті 10-20 м змінює градієнт потенціалу E біля поверхні Зем-
лі до 1 В/м. Приблизно на стільки ж зростає градієнт потен-
ціалу E над морською поверхнею при збільшенні швидкості
вітру на 1 м/с. Збільшення швидкості вітру над поверхнею
суші з 3 до 10 м/с викликає збільшення градієнту E з 2 мкВ/м
до 320 мВ/м. Електрична компонента поблизу поверхні Землі
має вертикальну і горизонтальну складові, а на поверхні тіль-
ки горизонтальну складову.

3.3 Магнітне поле

Вперше властивості магніту почав вивчати ще в ХІІІ ст.
француз Петр Перегін, який ввів поняття “північний” і “пів-

526