Page 165 - 61

H направлений вниз від земної поверхні (Північна півкуля),
Т
від’ємним при направленні H вверх (Південна півкуля). Ве-
Т
личини H , , Z X , Y , D і I мають назву земного магнетизму і
являють собою координати кінця вектора H в різних систе-
Т
мах координат: в прямокутній ( X , Y , Z ), циліндричній
( ,Z H , D ) і сферичній ( H , D I , ).
Між цими елементами існують такі співвідношення:
Y
X  H cos D ; tgD  ;
X
2 2 2
Y  H sin D ; H  H  Z ; (3.24)
Т
Z  H tgI ; H  H sec I  Z cos ec ; I
Т
2 2 2
H  X  Y .
В СІ напруженість геомагнітного поля вимірюється в
амперах на метр (А/м). Раніше в практиці вимірювань цього
поля застосовувався ерстед (1 E 79, 6 А м  10 5  ). Повний
вектор напруженості геомагнітного поля, його складові H і
Z вимірюються в А/м, схилення D і нахилення в кутових
градусах, хвилинах і секундах. Розповсюдження основних
елементів земного магнетизму на поверхні Землі вивчають на
основі магнітних карт, які являють собою сімейство ізоліній,
тобто кривих, що з’єднують на карті точки рівних значень то-
го чи іншого елемента магнетизму. В зв’язку з тим, що зна-
чення цих елементів безперервно змінюються в часі, то скла-
дання магнітних карт групують до середини якого-небудь ро-
ку (1 липня); і цей момент називають епохою. Переважно ма-
гнітні карти складають для епох кратних п’яти рокам (1980,
1985, 1990 і т.д.), для окремих областей і держав. Магнітна ка-
рта для всієї Землі має назву світової карти.
Кожен з елементів магнетизму змінюється в часі. Він не
залишається постійним в багаторічному періоді, на протязі се-
зону, діб і в більш короткі проміжки часу. Такі зміни назива-
ються варіаціями елементів земного магнетизму і можуть бути
найрізноманітнішими. Всі варіації елементів земного магнети-
зму за своїм характером поділяються на два типи: швидко-
плинні періодичні і повільні (вікові), відрізняються своїм по-

531