Page 123 - 61

до 5-8 км. Її будова шарувата, але неоднакова під материками
і океанами. Ці відмінності послужили причиною виділення
двох типів земної кори (по Б.Гутенбергу): континентального і
океанічного. Межа між ними проходить по дну океану на гли-
бині 2000-3500 м.
Материкова кора має потужність, яка змінюється в ши-
роких межах: від 25-30 км під рівнинами до 60-75 км під гір-
ськими областями, в середньому складаючи приблизно 33-35
км. Під горами існують потовщення земної кори, виступи її в
глибину (корені гір). Особливо великої потужності кора дося-
гає під Паміром, Гіндукушем (понад 60 км), Гімалаями (при-
близно 75-80 км) і Андами (75 км).
При сейсмічному зондуванні материкової кори виділя-
ються три основних її шари, які відрізняються своєю густиною.
Верхній з них має назву осадового шару. Це найменш щільний
3
3
шар (2,210 кг/м ) товщиною від 2-3 км в районах спокійного,
майже горизонтального залягання гірських порід (платформ) до
20-30 км в місцях, де породи зім’яті в склади, прорізані глибо-
кими тріщинами (геосинклінальні області). Осадовий шар на
материках є не всюди: він покриває сушу лише на 70-80% в се-
редньому на глибину до 5-10 км. Цей шар представлений оса-
довими гірськими породами (глина, пісок, пісковики, вапняки,
мергелі), на ньому залягає шар грунту. Значення V в межах
p
осадового шару змінюються від 1,8 до 5,0 км/с.
Другий, найбільш потужний шар материкової земної ко-
ри, часто його називають гранітним шаром, має більшу густи-
3
3
ну ((2,4…2,6)10 кг/м ), в ньому значення V знаходяться в
p
межах 5,0-6,2 км/с. Цей шар відповідає кристалічним гірським
породам (граніт, гнейс та ін.), що у багатьох місцях виходять
на поверхню (наприклад, в Карелії, на Кольському півострові,
Українському кристолітному щиті, в Фінляндії, Швеції, в
центральних частинах гірських хребтів Кавказу, Уралу, Тянь-
Шаню, Алтаю, Саян, Альп, Карпат, Скалистих гір, Кордиль-

558