Page 126 - 61

приклад, на Атлантичному узбережжі Північної Америки і
Європи), а іноді дуже різко, виражається в зниженні товщини
гранітного шару і зменшенні потужності земної кори під дном
океанів. Уступ материкового схилу відображає місце переходу
материкової кори в океанічну. Материковий тип кори харак-
терний і для мілководних морів і материкових мілководій
(Північне, Балтійське, Азовське моря, мілководдя окраїнних
морів Азії та ін.).
Мантія є перехідною зоною (проміжною оболонкою)
між земною корою і ядром Землі. Верхня її межа співпадає з
поверхнею Мохо, нижня межа Вехерта-Гутенберга знаходить-
ся на глибині 2900 км. В межах цієї геосфери зростання
V p = f ( R ) проходить нерівномірно на окремих ділянках зем-
ного радіуса: найбільш швидко – у верхньому 1000-кіломет-
ровому шарі (особливо до глибини 400-410 км), значно пові-
льніше – у зоні глибини 1000-2900 км. Тому сейсмічні дані
дають змогу виділити три шари: B, C, D (див. рис. 2.3). Пер-
ший з них (В) називається верхньою мантією (шар Гутенберга),
нижня межа якої розташована на глибині 400-410 км; другий
шар (С) – середня мантія, або шар Голіцина простягається до
глибини 1000 км; третій шар (D) – нижня мантія – до глибини
2900 км. Іноді під терміном “верхня мантія” розуміють шари
В і С.
Найбільш вивченою є верхня мантія, в межах якої Р-хвилі
поширюються зі швидкістю понад 8 км/с. В шарі В на глибині
приблизно 120-250 км під материками і 60-400 км і більше під
океанічною корою земна речовина перебуває у в’язкому, част-
ково розплавленому стані. Цей шар понижує швидкість Р- і S -
хвиль, і його називають астеносферою (“пояс розпушування”),
або хвилеводом; під давніми ядрами материків цей шар поде-
19
куди відсутній. В’язкість речовини астеносфери (10 Пас) ни-
22
жче від покриваючого його шару (10 Пас), її матеріал де-не-
де розпушений до рідкого стану і намагається спливати. Асте-
носфера є зоною зародження вулканів.

561