Page 168 - Володимир Пахомов

щества”, що побачив світ 1873 p. в м. Києві. Це був перший справді фоне-
тичний правопис, якому випала нелегка доля. У 1876 p. уряд прийняв за-
кон, згідно з яким українські твори могли видаватися за умови, якщо в
них “не было допускаемо никаких отступлений от общепринятого русско-
го правописания”. Український правопис було поставлено поза законом,
що тривало до революції 1905 p.
У 1907-1909 pp. виходить знаменитий словник української
мови за редакцією Б.Грінченка, в якому застосовано
принципи фонетичного українського правопису. Вони й
стають законом для всіх видань українською мовою.
Проте офіційного українського правопису не було.
У 1918 p. було видано його проект, запропонований професором
І.Огі-єнком. Згодом у його доопрацюванні взяли участь академік
А.Кримський і професор Є.Тимченко, і він був виданий у 1919 p. під на-
звою “Головні правила українського правопису”. Всі подальші зміни й
доповнення до нашого правописного кодексу були внесені саме в цей
офіційно затверд-жений документ.
Графіка відтоді не переглядалися, якщо не брати до уваги, що з 1933
p. і до нинішнього видання “Українського правопису” з неї було вилучено
літеру ґ.
Орфографія ж постійно удосконалювалась. Особливо це
стосувалося слів іншомовного походження. Кожна мова
запозичує іншомовні слова. Адаптуючи їх, роблячи свої-
ми, мова-сприймач завжди зважає на їх поход-ження.

У травні 1928 p. в Харкові відбулася правописна конференція, яка
схвалила новий, розширений український правописний кодекс. Зберігаючи
традиційну українську графіку, вчені докладно опрацювали орфографію і
вперше упорядкували правила української пунктуації. Орфографія “Укра-
їнського правопису”, схваленого 1928 p. й виданого 1929 p., була побудо-
вана на компромісі: українські за походженням слова писалися згідно зі
східноукраїнськими правописними традиціями, а запозиченні – згідно з за-
хідноукраїнськими. Такий симбіоз не припав до душі тодішньому партійно-
державному керівництву, яке саме “закручувало гайки”, і воно швидко його
ліквідувало: наступне видання правопису (1933 p.) було вже зорієнтоване
тільки на східноукраїнські правописні традиції. Задля справедливості слід
зазначити, що той симбіоз і не міг бути життєвим. Шкода, що не всі члени
правописної комісії прислухалися до думки професора І.Огієнка: “Наша
літературна традиція по пам'ятках розпочинається з Х-го віку, – і в цих
старих наших пам'ятках переховується й певна відповідь, в якій саме формі
вживати нам чужих слів... Скажімо, коли ми споконвіку все писали Амвро-
сій, Ірина, ефир, то яка ж рація міняти ці споконвічні свої форми на латино-
польські Амброзій, Ірена, етеp? Коли ми ще з початку своєї літературної
мови чужі звуки g, l, і все передавали через г, л, и й писали гигант, митро-
полит, Платон, то чому я тепер повинен на все те махнути рукою й писати

148