Page 159 - 4934

3. Зміна визначення ефективності.
4. Глобалізація конкуренції.
5. Зростаюча невідповідність між економічною глобалізацією і політичною

роз'єднаністю.

1. Різке зниження народжуваності.
Найхарактерніша межа нашого часу – це різке зниження народжуваності в
розвинених країнах. У Західній і Центральній Європі та в Японії коефіцієнт

народжуваності давно вже впав нижче за межу, необхідну для простого відтворення
населення, точніше, нижче 2,1 дитини на одну жінку дітородного віку. У деяких

найбагатших регіонах Італії, наприклад в Болоньї, коефіцієнт народжуваності в 1999
році знизився до 0,8; у Японії він склав 1,3. Можна сказати, що Японія і вся
Південна Європа (Португалія, Іспанія, Південна Франції, Італія, Греція) рухаються

прямо до загальнонаціонального самогубства, яке повинне наступити десь в кінці
XXI століття. На той час населення, скажімо, Італії, яке складає сьогодні 60

мільйонів чоловік, може знизитися до 20 – 22 мільйонів; населення Японії, що
становить сьогодні 125 мільйонів, впаде до 50 – 55 мільйонів. Та і в Західній і
Північній Європі коефіцієнт народжуваності складає сьогодні 1,5 і менше.

На протязі як мінімум двох століть всі інститути сучасного суспільства, а
особливо всі комерційні установи, виходили в своїй діяльності з уявлення про те, що

чисельність населення стабільно зростає. На Заході зростання населення почалося в
XV столітті. А починаючи з XVIІІ століття, населення почало зростати дуже швидко

– аж до періоду, що слідував за закінченням Другої світової війни. Зростання
чисельності населення в Японії почалося приблизно в XVII столітті – після
закінчення періоду громадянських воєн. На початку ХIХ століття він прискорився, і

підвищення рівня народжуваності тривало також до закінчення Другої світової
війни. Але сьогодні стратегії всіх суспільних інститутів в розвинених країнах

повинні ґрунтуватися на абсолютно іншому уявленні: чисельність населення – і
особливо молодого – знижується.

У старінні населення – демографічному феномені, якому стільки уваги
приділяють сьогодні економісти, політики і громадськість розвинених країн, – немає
нічого нового. У розвинених країнах, починаючи з XVІІІ і особливо XІX століття,

спостерігається стійке зростання тривалості життя. Темпи зростання тривалості
життя впродовж останніх 50 років ненабагато перевищують темпи зростання,

зафіксовані впродовж попередніх 150 років. І тому ми знаємо, як впоратися з цією
проблемою. Безумовно, рішення це важке, хворобливе, спірне і надзвичайно
непопулярне. Полягає воно в тому, щоб в найближчих 20 – 30 років збільшити

157