Page 207 - 4930
P. 207

5. Закладає методологічний і теоретичний фундамент трансформації безособис-
                      тісної парадигми буття людини в особистісну.
                         Ми розуміємо, що парадигма чотирьох рівнів розвитку діяльнісної здібності ін-
                       дивіда ставить під удар усіх, хто стоїть на позиціях „кожна людина – особистість”.
                      Чим вищий науковий і соціальний статус, тим більше психологічне й інтелектуальне
                       напруження відчуватиме людина. Посередня людина всіма наявними в неї засобами
                      чинитиме опір прийняттю нової парадигми, проголошуватиме її негуманною, ненау-
                       ковою, необґрунтованою, говоритиме про відсутність критеріїв. Можливо, як це не
                       раз було в історії, дійде до фізичного знищення носіїв нової парадигми. Але необхід-
                       ність відповіді на історичний виклик, перед яким опинилася сучасна людина, при-
                       мушує забувати про особистий комфорт і можливі наслідки та обґрунтовувати необ-
                       хідність переходу до нової антропологічної й соціальної парадигми буття людини.
                       Лише особистість здатна надати людині можливість осягнути світ не через призму
                       насолод, вигоди, успіху, прибутку, влади (що врешті-решт привело до абсурду), а як
                      стійку й міцну реальність, сповнену культурного й духовного сенсу.
                         О. О. Ухтомський побачив дивовижний взаємозв’язок між типом домінанти та па-
                       нуванням спрощених ідей у науці й головах людей (див. підрозд. 2.4). Абстрактні со-
                       ціальні ідеї типу „світлого майбутнього”, „кожна радянська людина є особистістю”, все-
                      загальної соціальної справедливості (розумій – зрівнювального розподілу) – однобічні,
                      а тому їх легко засвоюють народні маси, оскільки в їхній психіці переважають однови-
                       мірні установки й домінанти. Панівний тип людини – людина посереднього рівня роз-
                       витку – органічно зацікавлений у продукуванні абстрактних ідеологем, які орієнтовані
                       на формування спрощеної свідомості народних мас.
                         Запропонована концепція чотирьох рівнів розвитку діяльнісної здібності надає люди-
                       ні значно більше можливостей розпоряджатися власною долею. Людина зможе керувати
                       ходом свого життя настільки, наскільки здатна розвинути й удосконалити систему кон-
                      структів, цінностей, тлумачень, уявлень, з якою себе свідомо або несвідомо отожнює. На
                      жаль, сьогодні більшість людей ідентифікує своє буття з матеріальними цінностями.
                      Чим досконалішою буде система особистих конструктів, тим більшою мірою людина
                      зможе контролювати власну долю й жити в єдності зі світом.
                         У сучасному світі заперечувати панування людини посереднього рівня розвитку
                      здібностей та її провину за деструктивні процеси – це все одно, що заперечувати, що
                       Земля обертається навколо Сонця. Буття несумісне з панівним становищем людини
                       маси, яка узурпувала право на розвиток і на ідеал. Панівний тип людини не здатний
                       реалізувати право людства на буття. Уважаємо, що парадигмальною умовою реаліза-
                       ції права людини на буття є пріоритет духовного над матеріальним. Реалізувати цю
                       умову людина посереднього рівня розвитку діяльнісної здібності не здатна, тому має
                       усвідомити свої обмежені духовні можливості й добровільно залишити авансцену
                       людського буття або „вмерти” у своїх якостях пристосуванця й у процесі колектив-
                       ної розумової діяльності виховати в собі особистісні здібності.
                         Реалізація права людини на буття передбачає розв’язання проблем:
                        1) створення умов реалізації права людини на духовний – особистісний – розвиток;
                         2) створення умов для політичного, морального пріоритету особистості в усіх сфе-
                       рах життя суспільства.

                                                           206
   202   203   204   205   206   207   208   209   210   211   212