Page 211 - 4930

всезагального „торжества” соціальної несправедливості (відчужених форм капіта-
лістичних виробничих відносин) виявити духовні викривлення у свідомості особис-
тості в період її становлення. Саме поняття особистості в уявленні О. Ф. Гречаного
втілювало глибинний магічний сенс першооснови ідеалу суспільних відносин. При-
ймаючи ідею Маркса про сутність людини як ансамблю всієї системи суспільних від-
носин, він приходить до необхідності елімінації з цього ансамблю всього того, що
гальмує реалізацію гуманістичного складника суспільного розвитку в структурі його
буттєвих матеріально-виробничих основ.
Виникає ідея розвести якості та ознаки особистості майбутнього. Мислителем
виношується думка поняттєвого забезпечення теоретичної реалізації цієї ідеї. Зріє
концепція, яка переростає в переконання. При цьому конструювання концепції – не
самоціль, а керівництво до практично-прикладної діяльності, передусім – у системі
освіти. Знаходячи головне своє призначення в здійсненні місії сіяча розумного, до-
брого, вічного в умах молодих поколінь, О. Ф. Гречаний був переконаний, що під-
ходити до виконання цього важливого завдання необхідно найвищою мірою від-
повідально із залученням найбільш ефективних та якісних засобів продуктивної
методології. Формуючи особливий погляд у розумінні проблем вищої школи, він
уважав, що результатом кропіткої праці педагогів повинен бути не просто фахівець
у тій або тій галузі суспільного виробництва, а особливий тип особистості діяча,
„озброєного” діалектичним арсеналом нової методології, яка перетворює дійсність
за законами краси.
Пристрасні дискусії в просуванні цієї ідеї забирали чимало сил і нервової енергії,
породжували часом нерозуміння, яке межувало з неприязню й холодною байдужіс-
тю колег. І все ж цей духовний порив, сповнений боротьби й надій, утілився й транс-
формувався в шуканнях учня, який продовжує наукові дослідження в утвердженні
тієї концептуальної лінії в дискурсі, що колись виникла у свідомості метра, який на-
дихнув однодумця.
Справжній філософ не шукає легких шляхів у досягненні істини, мудрість при-
ходить як нагорода за довготерпіння, за наполегливе проникнення в сутність нероз-
критої таємниці буття. Виконуючи місію викладача вищої школи в галузі філософ-
ських дисциплін, Олександр Феногенович залучав у глибину своїх роздумів не лише
колег, але й тих, хто тільки-но ставав на шлях прозріння, – студентську молодь. За-
стосовуючи маєвтичний метод Сократа, викладач на рівних з учнями розмірковував
про приховані смисли непізнаного, спонукаючи їх до співтворчості в досягненні іс-
тини. Проте нелегким був процес взаєморозуміння в осмисленні проблем, важких
для розв’язання, які палко та із завидною наполегливістю ставив викладач. Лише
одиниці часом могли осягнути витіюватість думки філософа, але й вони часто не ба-
чили грандіозності задуму. І тоді в душі винятково морального філософа виникали
гнів і протест проти всього того, що породжувало в багатовимірній сутності особис-
тості на стадії її становлення її безликість, лицемірство й конформізм.
Боротьба за утвердження ідеї принесла свої плоди – перед читачем робота, яка
знаменує одвічне протистояння матеріального та ідеального, буття й духу в життє-
вих прагненнях людини, яка належить саме тому, хто найбільше зрозумів філософа
й продовжив його боротьбу, донісши до нас потаємні думки й сподівання того, хто

210