Page 151 - 4930

РОЗДІЛ 4
ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ, ПСИХОЛОГІЧНІ
ТА ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ НОВОЇ ШКОЛИ

Нам залишається зробити лише один
висновок: єдиним інститутом,
за допомогою якого можна сподіватися
щось змінити, є школа.
Альфред Адлер

Вище було доведено необхідність розвитку діяльнісної здібності індивіда та про-
аналізовано механізми її формування під час побудови особистої наукової картини
світу в навчально-виховному процесі. Для розвитку здібностей людини необхідні ще
відповідні зміни в ставленні суспільства до школи, тобто у сфері виробництва люди-
ни й самої школі. Тому метою розділу є переосмислення філософсько-методологіч-
них, психологічних і педагогічних основ наявної школи та формування принципів
нової школи як умови реалізації пріоритету духовного над матеріальним.

4.1. Філософський аналіз
нездоланної кризи наявного типу школи

Безособистісність – основна
характеристика наявної школи
Олександр Гречаний

З кінця 60-х років ХХ ст. відомі зарубіжні й вітчизняні вчені, громадські діячі
й учителі-практики А. Адлер, Р. Акофф, Ш. Амонашвілі, Г. Балл, У. Глассер, Ф. Кумбс,
В. Ф. Шаталов, Г. П. Щедровицький, М. П. Щетинін та ін. починають фіксувати кри-
зові явища в школі й докладають теоретичних і практичних зусиль для її реформу-
вання. Проаналізуємо основні досягнення теоретиків і практиків педагогіки щодо
подолання кризових явищ у сфері освіти за останні сорок п’ять років.
Для довідки зазначимо, що про кризу виховання й освіти писав ще в 1920 –
30- ті роки австрійський психолог Альфред Адлер (1870 – 1937). Він зафіксував дис-
гармонію у взаєминах людини із суспільством. Ця проблема примусила його замис-
литися над питанням, які суспільні структури здатні усунути дисгармонію дитини
зі світом. Психолог доходить висновку, що таким інститутом може бути лише школа
[1, с. 243]. Але критичне осмислення стану справ у навчальних закладах примушує
його відмовитися від цього висновку. Психолог розуміє, що школа є витонченим ін-
струментом контролю над свідомістю людини: „До останнього часу будь-яка людина,
яка отримала контроль над школою, завжди використовувала її для втілення своїх
марнославних і честолюбних задумів” [1, с. 244]. Висновок А. Адлера цілком відпові-
дає висновкам Х. Ортеги-і-Гассета. Посередня людина, отримавши безмежну владу в
державі й у суспільстві на початку ХХ століття, не могла залишити школу без „уваги”.

150