Page 75 - 4898

Опрацьовуючи літературу, потрібно зробити записи основних думок автора. Для цього в зошиті студент указує
прізвище та ініціали автора, назву книги, місце і рік видання. У певній послідовності записує міркування про головні
проблеми чи питання, які розглянуто у творі. На полях можна робити свої помітки. Такий підхід дає змогу продумати
прочитане, усвідомити в загальних рисах його суть і зберегти матеріал (основу) для відтворення в пам’яті головних
проблем книги у майбутньому.
Тези – коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, повідомлення тощо. Кожну тезу потрібно
сформулювати чітко, стисло, вона має передавати основну думку автора. Приклади і доведення не записують. На
полях читач може робити помітки, записувати свої думки щодо опрацьованого матеріалу.
Робота з книгою в такий спосіб допомагає синтезувати основні думки й положення, сприяє розвитку логічного
мислення.
Студент має вміти складати конспект. Власне конспект – це короткий, послідовний, стислий письмовий
виклад основного змісту книги, статті, лекції, записаний у розповідній формі. У конспекті можна записувати тези,
виписки, цитати, цифрові матеріали, таблиці, графіки, окремі рисунки. Виклад конспективного запису має бути
послідовним, логічно зв’язаним. Для підтвердження окремих положень необхідно записувати найяскравіші приклади.
До складання конспектів книг, статей ставлять такі вимоги:
- записи треба вести в окремому зошиті. Найкраще використовувати для цього шкільний зошит, що містить 12
аркушів. Це дає змогу в майбутньому більш зручно користуватися раніше зробленими записами, розміщувати і
синтезувати їх за тематичним принципом. З лівого боку сторінки відводять широке поле (4-5 см). На ньому зручно
робити помітки, доповнення, складати плани законспектованого матеріалу, висловлювати власні думки;
- на початку конспекту необхідно записати прізвище та ініціали автора, повну назву роботи з підзаголовками,
місце і рік видання, кількість сторінок (опрацьовуючи великі за обсягом джерела, доцільно починати з окремої
сторінки). Важливо записати дату написання твору, обставини його написання, якщо такі є. Ці відомості можна взяти
з передмови чи приміток;
- писати необхідно розбірливим почерком і обов’язково чорнилом. Треба пам’ятати, що конспект ви готуєте не
для одноразового використання. Він може стати у пригоді впродовж навчання і в подальшій самостійній професійній
діяльності;
- цитати й особливо важливі думки (положення, визначення, правила та ін.) необхідно позначати в тексті;
- доцільно виробити свої умовні знаки, щоб підкреслювати в конспекті потрібні місця [1, 3].
Складання конспекту наукової праці починається з попереднього прочитання матеріалу, у якому подано її
аналіз, оцінку, що допомагає звернути увагу на головні питання і проблеми. Важливо спочатку перечитати всю працю,
не роблячи записів, щоб мати уявлення про її структуру і загальний зміст, і лише після цього конспектувати. Записи
варто робити, переказуючи матеріал своїми словами. Ефект дає фіксація результатів аналізу й синтезу прочитаного, а
не дослівний запис незрозумілого чи, в гіршому разі, перефразованих окремих речень, часто не пов’язаних між собою.
У конспекті треба чітко записувати заголовки й підзаголовки, що є в роботі, позначаючи їх підкресленням,
іншим чорнилом. Сторінки конспекту необхідно нумерувати [6].
Складання анотацій. Анотація – коротка узагальнююча характеристика книги (чи її частини), статті,
рукопису. Для складання анотації необхідно уважно перечитати книгу, з'ясувати, кому вона адресована, з якою метою
її можна використати. Працю потрібно оцінити з погляду її науковості, логічної послідовності, актуальності питань чи
проблем.
Рецензія – критична оцінка праці, відгук про неї. У ній висловлюють міркування про прочитане загалом і його
найважливіші деталі, застосовуючи науково обґрунтовані доведення, факти, пояснення. Рецензії здебільшого мають
характер висновків, узагальнень, оцінки прочитаного. Можна давати оцінку книги чи статті загалом або окремих її
розділів, частин, роблячи наприкінці узагальнення.
Складання зведеного конспекту становить систему записів, які містять фіксування планів, виписування цитат,
окремих тез, висновків, докладне конспектування розділів тощо.
На окремих аркушах паперу або в спеціальному зошиті треба виписувати незрозумілі слова з поясненням і
тлумаченням їх значення, прислів’я, приказки, афоризми, крилаті слова, що також є корисним у діяльності студента.
Але на сучасному етапі книгу замінили інші джерела інформації, такі як ІКТ (інформаційно-комунікативні
технології), а студенти є «жителями» соціальних мереж, Інтернет-простору, віртуального комп’ютерного світу.
Інформаційні технології – це система методів засвоєння знань і способів діяльності на основі взаємодії
викладача, студента та засобів ІКТ, спрямованих на досягнення поставленого результату навчального процесу.
Застосування ІКТ сприяє розширенню дидактичних можливостей в організації самостійної роботи студентів,.
Під час організації самостійної роботи студентів при використанні ІКТ реалізуються такі методологічні
підходи:
- диференційний, який дозволяє розширити доступність навчання, поліпшити якість навчання, впровадити
інноваційні технології, використовувати додаткові освітні ресурси, що приводить до посилення ролі самостійної
роботи студентів;
- системний, який характеризує активне використання інформаційних технологій як ефективних методів, що
забезпечують не тільки системність, а й структурно-функціональний зв’язок навчального матеріалу.
Інноваційні освітні технології спрямовані на те, щоб підвищити інтерес до навчання, привчити студента
працювати самостійно, бути компетентним та мобільним, адаптуватися до вимог сучасного суспільства.
Провідну роль в організації самостійної роботи студентів мають саме інформаційні технології, оскільки вони
відкривають студентам доступ до самоосвіти, нетрадиційного накопичення знань через джерела ІКТ, розширюють
можливості для творчості, неординарного підходу у вирішенні виробничих ситуацій; це не просто засоби навчання, а
й якісно нові технології в підготовці конкурентоспроможних фахівців, у переході від початкового до вищого рівнів
самостійності [6].

75