Page 52 - 4829

загальні визначення, у відповідності з якими кожен окремий
факт духовного життя має набути той чи інший образ, який
він і приймає. Психологія пояснює своїми законами, як ми
дійсно мислимо, дійсно відчуваємо, дійсно бажаємо та діємо.
Навпаки, закони, які діють в нашій логічній, етичній та
естетичній совісті, зовсім не пов’язані з теоретичним
пояснення тих фактів, до яких вони відносяться. Вони лише
кажуть, якими мають бути ці факти, щоб отримати наше
схвалення як добрі, істинні та прекрасні. Тому вони є не
закони, а ідеальні норми, у відповідності з якими ми
висловлюємо судження щодо цінності того, що відбувається в
силу природної необхідності. Ці норми слугують правилами
оцінки. При такому розумінні між нормами та законами
природи стає зрозумілим, що дві системи законів, яким
підпорядковане наше психічне життя, розглядають один
предмет з двох різних точок зору і тому не зіштовхуються.
Для психологічних законів духовне життя – об’єкт
пояснюючої науки, для нормативних законів логічної та
естетичної свідомості цей духовне життя – об’єкт ідеальної
оцінки. Виходячи з законів природи, ми розуміємо факти, а,
виходячи з норм, ми маємо їх схвалювати чи не схвалювати.
Закони природи відносяться до теоретичного розуму, норми –
до оцінюючого. Норма ніколи не буває принципом пояснення,
як закон не буває принципом оцінки» [2, с. 188-190]. «Норми
не є протиставленням законам, навпаки кожна норма є
засобом єднання психічних елементів. Норма – це певна
форма психічного руху, який мають здійснити природні
закони духовного життя. Будь-який моральний закон є певна
форма мотивації, яка в залежності від сукупності потягів
особистості в даному її стані реалізується природним плином
вольової діяльності або порушується ним. Тому всі норми є
особливі форми здійснення законів природи. Система норм є
відбір з неосяжного різномаїття комбінацій, в яких можуть

52