Page 51 - 4829

психологічних явищах такі пункти, де воно могло
розраховувати на використання в якості своєрідного засобу
розгляду, тому в цій галузі з’явилася така ж боротьба, яка
стосувалась душі. Таким чином виникає протилежність між
природознавством та історичною наукою» [1, с. 457-458].
«Досвідні науки шукають у пізнанні дійсності або
загальне у формі природного закону, або одиничне у вигляді
історично визначеного образу; вони розглядають в одному
випадку завжди рівну собі форму, а в іншому – одномоментне,
визначене в собі за змістом дійсне, що відбувається. Одні з
них є науки закону, а інші – науки події. Перші вчать про те,
що завжди є, а другі – про те, що було один раз. Наукове
мислення в першому випадку номотетичне, а в другому –
ідеографічне» [2, с. 12]. «Психологічні закони є закони
природи, тобто загальні судження про послідовність духовних
явищ, за допомогою яких ми пізнаємо сутність духовної
діяльності та з яких ми виводимо окремі факти психічного
життя. Таким чином встановлення цих законів засновано
виключно на теоретичному інтересі та має теоретичну
правомірність. Так як закон причинності є асерторичний вираз
теоретичного постулату, дещо як аксіома пізнавальності
природи, тоді і його спеціальне застосування в науці,
практичній діяльності є лише наше бажання виводити
особливе з загального та бачити в загальному визначальну
силу щодо особливого. Не існує іншого доказу закону
причинності, ніж ті приклади, за допомогою яких цей закон
підтверджується усіх сферах нашого емпіричного життя. Тому
при науковому дослідженні не потрібно спеціально
обґрунтовувати значення закону причинності для пізнання
духовного життя. Психологічні закони – це принципи
пояснюючої наук, з яких можна вивести походження окремих
фактів духовного життя; вони встановлюють згідно до
основного переконання, без якого взагалі не існує наука,

51