Page 57 - 4829

свідчень, я називаю історією «клею та ножиць». Більшість
історії є саме такою, проте вона не відповідає критеріям
науковості. До XVІІ ст. цей метод був визначальним. Потім
почались пошуки в галузі історичного методу. Перший шлях
був пов'язаний з методикою перевірки істинності відомостей
писемних джерел. Цей шлях не виходив за межі методу
«ножиць та клею». Другий шлях запропонував розширити
джерельну базу за рахунок неписемних джерел. Я б не
ризикнув назвати жодного історика у працях, якого б не було
методу «ножиць та клею». Другий шлях зосередив увагу на
аналізі монет, написів та інших джерел, проте вивчення
виключно цих джерел мало що дає для розуміння історії, тому
проблема методу лишається актуальною [С. 245-248].
«…» Для історика, який використовує метод «клею та
ножиць» постає проблема того, що він вже має готові
твердження інших людей. Тому він змушений або погодитись
з ними або заперечити. Це не дозволяє вважати такого
історика автономним, а це суттєва ознака наукової думки. Під
автономією я розумію такий вид наукового мислення, коли
дослідник спирається на власний авторитет, висловлює певні
положення або робить певні дії за власною ініціативою, а не
тому що ці дії прописані кимось. Тому наукова історія не
повинна містити жодних готових тверджень. Історик-
науковець сприймає твердження джерел не як констатацію
історичних фактів, а як підставу для власних суджень. Історик
«ножиць та клею» зацікавлений у тому, що повідомляють
факти, а історик-науковець у тому, що вони взагалі
трапилися» [С. 261-262].
«…» Джерело – це текст, який містить висловлювання
або висловлювання про предмет. Останнім часом з’явились
скарги, що накопичено безліч необробленого історичного
матеріалу. Ці скарги пов’язані з тим, що історику «клею та
ножиць» стало важко охопити всі свідчення та обробити їх.

57