Page 182 - 4707

сольватних оболонок. Таким чином, надання колоїдним
системам стійкості потребує спеціальних методів
стабілізації.

3.11.2 Коагуляція
Коагуляція – це процес зменшення дисперсності
системи за рахунок укрупнення частинок дисперсної фази.
Спричинити коагуляцію гідрофобних золів може будь-який
чинник, що порушує агрегативну стійкість системи: різка
зміна температури (нагрівання або заморожування),
інтенсивне струшування, перемішування, центрифугування,
дія світла і різного типу випромінювань, електричних
розрядів та особливо електролітів. Усі ці чинники або
зменшують сили відштовхування, або збільшують сили
притягання між колоїдними частинками. Найважливішим
чинником коагуляції золів є дія електролітів. Останні дуже
швидко і різко впливають на товщину подвійного
електричного шару та на величину ζ-потенціалу, який є
одним із головних чинників стійкості гідрофобних
колоїдних систем.
Розглянемо основні закономірності коагуляції
електролітами – правила коагуляції.
1. З помітною швидкістю коагуляція відбувається
лише за певної кількості введеного електроліту. Мінімальну
концентрацію електроліту в ммоль, яка здатна
спричинити коагуляцію 1 л золю, називають порогом
коагуляції (С пор) або критичною концентрацією (С к).
Початок явної коагуляції (див. кінетику коагуляції)
визначають за такими ознаками: зміною забарвлення
системи, виникненням каламуті. Поріг коагуляції
обчислюють за формулою:
V C
C  ел ел ,
пор
V  V
золю ел

180