Page 180 - 4707

температури, оскільки збільшення енергії броунівського
руху перешкоджає осіданню частинок.
Агрегативна стійкість дисперсних систем – це
здатність системи протидіяти злипанню (агрегації)
частинок і цим утримувати певний ступінь дисперсності. З
огляду на це, термодинамічно стійкими є молекулярні
ліофільні системи (розчини високомолекулярних та
поверхнево-активних речовин), утворення яких
відбувається самочинно і супроводжується зменшенням
енергії Гіббса
(ΔG < 0). Ліофобні системи (золі, суспензії, емульсії) є
принципово термодинамічно нестійкими системами,
оскільки мають великий запас вільної поверхневої енергії
(ΔG > 0). Тому порушення агрегативної стійкості шляхом
злипання частинок у крупніші агрегати (коагуляція) є
термодинамічно вигідним і самочинним процесом, бо
призводить до зменшення поверхні поділу фаз. Підвищення
температури, з одного боку, збільшує кінетичну стійкість, а
з іншого – сприяє частішим і ефективнішим зіткненням
частинок, їх злипанню, тобто порушенню агрегативної
стійкості.
Агрегативна і седиментаційна стійкості дисперсних
систем безпосередньо пов’язані між собою. Поки колоїдний
розчин зберігає агрегативну стійкість, він стійкий і
седиментаційно. Втрата агрегативної стійкості призводить
до коагуляції золю. Якщо при агрегуванні утворюються
досить великі частинки, то система втрачає седиментаційну
стійкість. Під дією сили тяжіння відбувається розділення
фаз дисперсної системи і дисперсна фаза випадає в осад.
Чинники стійкості дисперсних систем. Більшість
ліофобних золів є агрегативно стійкими протягом тривалого
часу. Ця стійкість зумовлена дією кількох чинників,
головними з яких є електростатичний та адсорбційно-
сольватний.

178