Page 179 - 4707

дисперсності. Тому стійкість дисперсних систем – одне із
центральних питань колоїдної хімії.
Стійкість дисперсної системи – це здатність її
впродовж певного часу зберігати незмінними склад та
основні властивості: дисперсність, концентрацію,
рівномірний розподіл частинок дисперсної фази у
дисперсійному середовищі та характер взаємодії між
частинками.
Колоїдні частинки зазнають дії двох взаємно
протилежних сил взаємодії – притягання та
відштовхування. З одного боку, завдяки силам притягання
відбувається злипання частинок, що перебувають у
броунівському русі, і їх осідання під дією сили тяжіння. З
іншого боку, сили дифузії та відштовхування протидіють
зближенню частинок і їх об’єднанню, забезпечуючи
рівномірний розподіл частинок у всьому об’ємі системи.
Сили відштовхування визначаються електричною
взаємодією між йонами подвійного електричного шару, що
оточують кожну колоїдну частинку. Залежно від того, які
сили переважають у певній системі, відбувається або
коагуляція (переважання сил притягання), або збільшення
стійкості (переважання сил відштовхування).
М. Пєсков (1920) ввів у науку про колоїди поняття
кінетичної та агрегативної стійкості. Кінетична
(седиментаційна) стійкість дисперсних систем
виявляється у збереженні рівномірного розподілу частинок
у всьому об’ємі системи, тобто у протидії силам тяжіння,
які спричинюють осідання частинок (седиментацію).
Основна умова кінетичної стійкості – це висока
дисперсність і участь частинок дисперсної фази у
броунівському русі. Саме грубодисперсні системи є
кінетично нестійкими, на відміну від молекулярних систем.
Кінетична стійкість колоїдів тим більша, чим менший
розмір частинок. Вона збільшується і з підвищенням

177