Page 52 - 4598
P. 52

Протягом  своєї  наукової  діяльності  Кузнець  кілька  разів
            звертався  до  кондратьєвських  циклів  і  вступав  у  полеміку  з
            Шумпетером.
                    У 1930 р. у праці «Віковий рух у виробництві і цінах» Кузнець

            на підставі аналізу великої кількості показників п’яти країн установив
            закономірності їх довгочасової динаміки і прийшов до висновку, що
            тренд будь-якого з виробничих рядів відображає цикл домінуючої для

            кожного  з  них  технічної  інновації  (або  відкриття  нових  ринків,  або
            природних  ресурсів).  Кузнець  повністю  не  погоджувався  з
            інноваційною  теорією  Шумпетера,  проте  всупереч  самому  собі
            підтвердив своїми дослідженнями наявність об’єктивних механізмів,

            з  яких  складається  великий  цикл.  Так,  він  підтвердив  думку
            Шумпетера  про  взаємозв’язок  між  підприємницькою  активністю  і
            «кластерами» інновацій та довів, що бажання інвестувати нові товари

            або  нові  види  техніки,  а  також  сама  можливість  цього  виникають
            лише в особливих умовах — якщо зростає виробництво, але довгий
            час  не  впроваджується  ніяких  принципово  важливих  нововведень,

            тоді  накопичується  капітал  застарілого  зразка,  що  не  сприяє
            зростанню  продуктивності  праці.  Це  все  призводить  до  зниження
            ефективності  виробництва,  зростання  капіталомісткості,  поточних

            витрат,        що      зрештою          спричиняє          уповільнення           загального
            економічного зростання, а далі і його занепад.
                    Таким  чином,  Кузнець  досить  близько  підходить  до  ідеї
            коливань в органічній структурі капіталу і його ефективності.

                    Слід  зазначити,  що  на  позиції  теорії  Й. Шумпетера  перейшло
            багато  визначних  економістів,  таких  як  Самуельсон,  Тинберген,
            Форрестер, Мандель.

                    Неокласична теорія нововведень
                    Подальшого  розвитку  теорія  нововведень  набула  після  Другої
            світової війни, передусім у США, у результаті всебічних емпіричних
            досліджень          і     спроби        теоретичного          узагальнення           процесів

            упровадження інновацій. Проблеми нововведень у цей час вивчалися
            багатьма  вченими.  Найвідомішими  серед  них  є  Г. Менш,  Б. Твісс,
            Барнетт, Е. Менсфілд, Роджерс.

                    На  той  час  виробництво  стикається  з  проблемами  освоєння
            нових  технологій.  У  1947 р.  розпочинається  впровадження
            напівпровідникової  технології,  яка  являла  собою  справжнє  базисне

            нововведення.  Мікроелектронна  технологія  справила  всеосяжний




                                                               52
   47   48   49   50   51   52   53   54   55   56   57