Page 103 - 4598

«високоінформаційного суспільства» та характер структурних
зрушень, пов’язаних із цим явищем. Зокрема, набувають поширення
погляди, згідно з якими суспільство поділятиметься на соціальні
групи (класи) не на основі відношення людини до власності, а з

урахуванням її належності до виконання певних суспільних функцій,
доступу до інформації та можливості оволодіння нею.
«Соціальна нерівність виникає внаслідок нерівного доступу до

освіти; неосвіченість — довічний супутник громадян другого сорту»,
— пише з цього приводу Ф. Фукуяма. Західні вчені наголошують на
тому, що в наш час інформація є найбільш демократичним джерелом
влади, оскільки всі мають до неї доступ, а монополія на володіння

знанням узагалі неможлива.
Унікальність інформації як чинника виробництва полягає в
можливостях її самозростання завдяки інтелектуальним здібностям

людини. Споживання інформації не означає її ліквідацію, а сприяє
появі принципово нового рівня знань. Виникає ланцюгова реакція:
знання породжують нові знання.

Уведення до наукового обігу категорій, пов’язаних з
інформаційно-структурними зрушеннями та трансформаційними
процесами, що йдуть за ними, зумовило зміни традиційного в

економічній теорії розуміння обмеженості ресурсів, особливостей їх
кінцевого споживання в процесі суспільного господарювання та
вивели світову науку на новий рівень розвитку. Загальноприйнятими
стали положення про об’єктивність переходу до суспільства, в якому

«інформація та знання набувають статусу основного виробничого
ресурсу», — вважає, зокрема, К. Кумар.
Отже, як стверджують західні вчені, навіть та країна, яка не має

достатніх матеріальних і фінансових ресурсів, може досягти високих
темпів зростання та технологічного прориву за рахунок використання
інтелектуального потенціалу нації й «людського капіталу». Ці
твердження вкрай актуальні для сучасної України.

Досягнення мети та виконання завдань інноваційної політики
здійснюються через застосування конкретних методів її реалізації,
арсенал яких достатньо широкий.

У кожній країні є свої особливості державного регулювання
інноваційного процесу, зумовлені структурою галузей господарства,
стратегією розвитку, впливом надбудовчих чинників на продуктивні

сили. Водночас можна виділити загальні методи впливу держави на

103