Page 10 - 449

Навчання доцільно починати з простих — некомандних ігор,
потім перейти до перехідних і завершити складними —
командними.
Педагог повинен враховувати особливості підготовки всієї
групи та окремих гравців, добирати ігри та ролі в них відповідно до
можливостей учасників.
До більш складних ігор слід переходити своєчасно, поки учні
не втратили зацікавленості до вивчених раніше. При цьому важливо
спиратися на досвід, якого учні набули під час ігрової діяльності,
тобто кожна нова гра має ґрунтуватися на вже засвоєній і добре
відомій. Це допоможе закріпити навички та вміння.
Добираючи ігри, необхідно додержуватися відомого в
педагогіці правила поступового переходу від легкого до важкого.
Для того, щоб визначити ступінь трудності ігор, враховується
кількість елементів, які входять у ту чи іншу гру (біг, стрибки,
метання тощо). Ігри, які складаються з меншої кількості елементів і
в яких немає розподілу на команди, вважаються легшими.
Розрізняють ігри, в яких увагу зосереджують на одній дії
(естафети) та ігри, в яких увага спрямована на багато дій. Вправи,
які вимагають тривалої односторонньої уваги, вважаються більш
стомлюючими.
Обов'язково слід враховувати спеціалізацію спортсменів.
Щоб розвинути швидкість, використовуються ігри, які
передбачають ривки, перебігання.
Стрибучість розвивається за допомогою ігор, пов'язаних із
стрибками, діставанням м'яча в польоті тощо. Для розвитку сили
слід проводити ігри з метанням.
У роботі з юнаками використовують усі види ігор. На
тренуваннях зі спортсменами, які вже обрали собі вид спорту,
застосовують ігри, що відповідають спеціалізації.
Місце проведення значно впливає на вибір гри. Педагог
повинен уміти змінювати й пристосовувати гру до конкретних
умов. Так, у невеликому вузькому залі або коридорі слід проводити
ігри з лінійним шикуванням учнів. У великому залі або на
майданчику можна проводити ігри з бігом урозтіч, з метанням
великих і малих м'ячів, з елементами ігрових видів спорту. Під час