Page 42 - 4444
P. 42

Критикуючи Декарта, Спіноза стверджує, що існує лише одна субстанція.

               Вона поєднує в собі два атрибути - протяжність і мислення. Ця єдина субстанція

               і  є  природою  у  її  цілокупності,  або  Богом.  Субстанція  ніким  не  створюється,

               вона є причиною самої себе. Таке розуміння субстанції містило як діалектичну

               ідею  взаємодії  між  конкретними  матеріальними  утвореннями,  так  водночас  і

               ідею  їх  матеріальної  єдності.  Однак  Спіноза  відкидав  атрибутивність  руху,  за

               його  думкою,  рух  не  є  невід'ємною  властивістю  матеріального  світу,  а  лише

               його      модусом       (вторинною,        похідною       характеристикою).          Це     було

               антидіалектичним моментом у філософії Спінози.

                     Англійський  філософ  Джон  Локк  (1632-1704)  дав  в  основному

               матеріалістичне  обгрунтування  людських  знань  із  світу  почуттів.  Критикуючи

               теорію  Декарта  про  вроджені  ідеї,  Локк  довів,  що  джерелом  знань  людини,

               джерелом  всіх  її  ідей  є  чуттєвий  досвід.  Він  вважав,  що  органи  чуття  дають

               прості  ідеї,  а  мислення  -  систехматизує,  комбінує  їх  створює  більш  або  менш

               цільні поняття про речі і явища зовнішнього світу. Цим самим він доводив, що

               ідеї і поняття людини мають своїм джерелом зовнішній світ.

                     Проти  Спінози  і  Локка  виступав  Г.Лейбніц  (1646-1716)  —  німецький

               філософ-ідеаліст,  математик,  фізик,  історик,  юрист,  мовознавець.  Головний

               філософський  твір  -  "Монадологія".  Створена  ним  оригінальна  система

               об'єктивного  ідеалізму  складається  з  двох  розділів:  "теорія  монад"  і  "теорія

               пізнання".

                     Монади  або  прості  субстанції  (як  духовні  субстанції  Всесвіту)  Лейбніц

               розподіляє  на  три  категорії:  монади  життя;  монади  душі;  монади  духи.

               Вказуючи  на  нерозривність  духовного  і  тілесного  в  кожній  монаді,  Лейбніц

               визнавав як первинність і безсмертність душі, так і вічність існування складних


               субстанцій,  наприклад,  рослинних  і  тваринних  організмів.  Всупереч
               декартівському  дуалізму  і  вченню  Спінози  про  субстанції  з  пасивними


               модусами  Лейбніц  намагався  відшукати  динамічні  начала  для  пояснення
               різноманітності світу.


                     Посилаючись  на  відкритий  ним  закон  збереження  "живих  сил",  Лейбніц
               стверджував,  що  всі  речі  володіють  власною  силою  внутрішньою  здатністю




                                                               41
   37   38   39   40   41   42   43   44   45   46   47