Page 35 - 4444
P. 35

В  онтології  Кирило  виходить  з  фундаментального  протиставлений  світу

               небесного  й  земного,  видимого  і  невидимого,  що  становлять  суть

               християнського  дуалізму  взагалі.  Значну  увагу  він  приділяє  аналізові

               протилежності "внутрішнього" і "зовнішнього": як ці антитези співвідносяться -

               церковне й світське, християнське І поганське. Зрештою зовнішнім є темрява, а

               внутрішнім —світло.

                     Ця  особливість  в  розумінні  світу  визначає  й  підхід  Туровського  до

               центральної проблеми філософії Київської Русі - проблеми людини. І це цілком

               закономірно, оскільки в природі людини поєднані обидві сторони християнської

               картини світу.

                     Пам'ятники культури періоду Київської Русі відображають переважно два

               рівні  суперечностей  давньоруського  суспільства:  боротьбу  трудящих  проти

               соціального  гноблення  та  міжусобні  суперечки  в  стані  панівного  класу

               суспільства.  Основне  спрямування  теоретичних  концепцій,  що  виникають  у

               зв'язку  з  осмисленням  цих  концепцій,  визначається  прагненням  до  їх

               пом'якшення,  до  гармонізації  суспільного  життя.  Ця  теорія  соціального  при-

               мирення  апелює  передусім  до  сфери  моралі.  Виховання  кожної  людини  від-

               повідно  до  принципів  любові,  милосердя  і  терпіння  і  приведе  до  мирного  і

               дружнього  соціального  житгя.  Охарактеризований  тип  філософствування

               :тановить зміст філософії в українській культурі і охоплює час з кінця 10 ст. до

               середини 15 ст. Як вважають дослідники, остаточним кінцем історії куль- тури в

               цілому  і  філософської,  зокрема,  княжої  доби  слід  вважати  1470  р.,  копи  було

               скасовано Київське удільне князівство.

                     3.3  Філософія  Відродження  (15-16  ст.)  —  це  посередницька  ланка  між

               :етедньовічною схоластикою і науково-філософським мисленням Нового часу. В


               сфері культури доба Ренесансу утверджує новий тип духовності, орієн- Іований
               на людину. Філософське мислення цього періоду – антропоцентричне. Гуманізм


               і різнобічність особи. З антропоцентризмом пов'язаний культ краси. В цю епоху
               живопис  стає  головним  видом  мистецтва  (Боттичеллі,  Леонардо  да  Вінчі,


               Рафаель  -  у  їх  творчості  світосприйняття  Ренесансу  набуває  шйвищого
               вираження).




                                                               34
   30   31   32   33   34   35   36   37   38   39   40