Page 242 - 4444

теоретичних обгрунтувань з певних філософських позицій. Саме розуміння

становить основу цієї філософії. Воно "вмонтовує" в теорію різноманітні

поняття про причинність, випадковість, об'єктивність, свободу, тощо. Історичне

пізнання — це пошук в минулому себе і іншого. Оскільки ж існує безліч

варіантів, історія, на думку вченого, ніколи не може бути повністю об'єктивною.

Цікаві історіософські міркування щодо значущості особистісного фактора в

історії висловлює, узагальнюючи досвід розвинутих європейських країн.

КЛсперс (1883-1969). Він вважає, що європейський світ, подібно до всіх інших

культур, творить образ всезагального. Проте це всезагальне не кам'яніє тут у

догматичній жорстокості непорушних інститутів та уявлень і не призводить до

житія, де б панували кастова система і космічний порядок. Цей світ не стає

стабільним, оскільки рушійні сили його динаміки виростають з "винятків", які

проривають тут всезагальне. Завдячуючи цьому виникає багатомірна орієнтація.

Це - орієнтація світу, не замкненого на всезагально- му, але завжди націленого

на нього, світу, де винятки повсякчас спливають на поверхню й отримують

визнання як істина, світу, який створив не один пануючий тип людини, з

розмаїття протилежних один одному типів.

Така націленість на особистісне розмаїття веезагального, мабуть, і складає,

врешті-решт, сенс людської історії. Вона ж є спонукою подивитися по- іншому

на таке болюче в історіософії питання, як закони розвитку історії. Лінійні

уявлення про ці закони впроваджувалися в масову свідомість упродовж кількох

десятків років, однак виявили свою повну безпідставність. Трапилося так тому,

що згадані уявлення не витримали "напруження" між такими властивостями

людського способу буття, як генералізація та індивідуалізація.

Як бачимо, в сучасній історіософії утверджуються уявлення про особли-

вості людської життєдіяльності, засновані на визнанні індивідуаційного ха-
рактеру будь-якої історичної необхідності. У силовому полі такої індивідуа-

ційності, де постійно взаємодіє ' 'мі кр о і н див і дуаційке", репрезентоване роз-
маїттям людських особистостей, та "макроіндивідуаційне", репрезентоване

етнічними спільностями, різновидами культури, нарешті, людством в цілому,
якраз й існує те, що називають сенсом історії. Взаємоузгодження двох щойно

241