Page 238 - 4444
P. 238

буття,  бо  її  людина  досягає  не  завжди,  а  лише  тоді,  коли  бореться  за  власну

               істину, за те, аби витворити саму себе за цією істиною.

                     Історичне мислення - важлива складова філософського освоєння світу.

                     Воно  збагачує  його  конкретністю,  повертає  до  дійсності  тоді,  коли

               філософська  спекуляція  відривається  від  життя  й  летить  на  крилах  фантазії  в

               невідомі простори історії. Майже всі видатні соціальні філософи були водночас

               і видатними істориками. Справедливим є й зворотне твердження: практично всі

               видатні  історики  піднімалися  до  філософського  узагальнення  результатів

               історичного пізнання, доводили його до рівня визначення закономірності. Проте

               при  уважному  вивчені  їхньої  творчості  з  погляду  осмислення  соціально-

               філософської  проблематики  розмежувальну  лінію  між  тим,  де  закінчується

               історичне і розпочинається філософське пізнання, провести надзвичайно важко.

               Саме  тому  і  з'явився  особливий  напрям  досліджень,  що  охоплює  весь  спектр

               взаємопроникаючих  ліній  та  сюжетів  філософсько-історичного  пізнання  -

               історіософія.  Першими  філософами  були  Геродот.  Пдатон,  Фукідід  та

               Аристотель, Плутарх і Таціт, Ціцерон і Августин Блаженний.

                     Нині  історичне  мислення  постає  як  важлива  складова  соціально-

               філософського  освоєння  дійсності.  Принцип  історизму  -  один  з  найважли-

               війших в науковій методології. Він дає можливість виявити джерела зародження

               тих  чи  інших  історичних  явищ,  виявити  закономірності  сучасного  стану

               суспільства, спрогнозовувати майбутнє, історія дає змогу зрозуміти сучасність

               за  допомогою  минулого.  Здавалося  б,  це  принципово  неможливо,  проте

               звернімося  до  фактів.  Джерела  розвитку  капіталістичного  виробництва,

               господарювання  і  способу  життя  М.  Вебер  вбачав  у  цінностях,  витворених

               релігією.


                     За допомогою історії вчені й державні діячі пояснюють джерела багатьох
               етнонаціональних конфліктів. Знання історії розвитку культури того чи іншого


               народу дає змогу прогнозувати перспективи певних нововведень, економічних
               чи  соціально-політичних  реформ,  організувати  ефективну  систему  управління


               соціальними  процесами,  налагодити  виховання  підростаючого  покоління
               відповідно до традицій даного етносу. Таким чином, соціальна історія постала у




                                                              237
   233   234   235   236   237   238   239   240   241   242   243