Page 55 - 4437

Отже, філософія ХХ ст. постає перед нами як явище складне, розмаїте, активно-
дійове та досить органічно вписане у сучасні культурно-історичні процеси.

2. Філософія неопозитивізму і постпозитивізму.

Розвиток науки в ХІХ ст. сприяв появі позитивізму – філософської течії,
основним предметом якої є наукове знання, а метою – досягнення позитивного
знання. Позитивізм як форма філософії проходить у своєму розвитку ряд етапів –
позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм, але її основні вихідні ідеї при цьому
залишаються практично незмінними.
Позитивізм (від лат. posutious – позитивний, суб’єктивний) – ідеалістичний
напрямок, представники якого все справжнє («позитивне») знання вважають
результатом конкретних наук, заперечують філософію як науку зі специфічною
для неї теоретичною та світоглядною проблематикою. Позитивізм виник у 30-і
роки ХІХ ст. як реакція на спекулятивну філософію та крайні форми містицизму.
Він проголосив раціональними лише ті науки, які спираються на безпосередній
досвід людини.
Основні ідеї позитивізму сформульовав французький філософ Огюст Конт
(1798-1857 рр.). Його відома праця - «Курс позитивної філософії». Вся попередня
філософія, на думку Конта, орієнтувалася на теологічні та «метафізичні» питання і
тому ніколи не була науковою. Вона націлювалася на осягнення «внутрішньої
природи речей», на пошуки «перших і кінцевих причин», смислу життя, які не
підлягають безпосередньому спостереженню. Саме тому попередня філософія є
химерою, невиразною, нереальною. Завдання полягає в тому, щоб створити нову
«позитивну» філософію, яка б займалася такими питаннями, котрі можна
перевірити фактично, за допомогою спостережень. Рушійною силою суспільного
розвитку є прогрес знання. В історії, він вважає, змінилося три стадії розвитку
думки. У «Курсі позитивної філософії» Конт виклав відкритий ним закон трьох
стадій мислення, згідно з яким кожне знання долає послідовно три сходинки: 1)
теологічну (вигадану); 2) метафізичну (абстрактну); 3) наукову (позитивну). Конт
запропонував класифікацію наук за принципом руху від простого до складного.
Перша основна наука – математика, потім ідуть астрономія, фізика, хімія, біологія,
соціологія. Конт був засновником соціології – науки, яка вивчає суспільне життя з
різних боків, поєднуючи теоретичні та емпіричні методи дослідження.
Подібні ідеї розвивали Дж. Стюарт Мілль (1806-1873 рр.) і Герберт Спенсер
(1820-1903 рр.). Г. Спенсер (1820-1903 рр.) розумів філософію як максимально
узагальнене знання законів, явищ. Світ поділяв на сферу пізнаваного та сферу
непізнаваного. Наука спроможна пізнати лише схожість, розбіжності та інші
відношення між чуттєвими сприйняттями. Вона не здатна зануритись до їх
сутності. Непізнаване Спенсер тлумачив як першопричину, щодо визнання якої
позиції науки і релігії тотожні.

54