Page 54 - 4437

зосередивши увагу на доступному для сприйняття та пізнання; вивела на перший
план суб’єктивну реальність; філософські положення та висновки у ХХ ст. більше
спрямовувались не на пошуки готових чи остаточних висновків, а на
інтелектуальне освоєння та проблемне окреслення людської реальності.
Філософія ХІХ ст. відмовляється від досягнень попередньої філософії,
заявляє, що в усьому досвіді людства виявляється безсилля розуму; вона стає на
позиції ірраціоналізму. Поняття ірраціоналізм ( від лат. irrationalis – нерозумний,
несвідомий) об’єднує різні філософські вчення, які відстоюють обмеженість
раціонального пізнання, протиставляють йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні
види пізнання.
Для філософії ХХ ст. характерні також сцієнтизм і антисцієнтизм –
протилежні світоглядні позиції, пов’язані з абсолютизацією позитивних
(сцієнтизм) або негативних (антисцієнтизм) аспектів впливу природничих наук на
розвиток культури. Сцієнтизм (від лат. scientia – знання, наука) – це уявлення про
наукове знання як про вищу культурну цінність і достатню умову для орієнтації
людини у світі. Сцієнтистська орієнтація виявляється у некритичному
застосуванні у гуманітарних науках зовнішніх форм і методів організації знання,
властивих природничим і точним наукам, запереченні філософських проблем,
позбавлених пізнавального досвіду; визнанні справді науковими лише
математичних і конкретних природничих знань, що характерно для позитивізму.
Антисцієнтизм стверджує принципову обмеженість науки у вирішенні
проблем людського існування, звертає увагу на негативні наслідки науково-
технічного прогресу (руйнування природного середовища, створення зброї
масового знищення, тлумачення науки як «дегуманізованої сили», що є джерелом
трагічного людського існування). Позиції антисцієнтизму захищають такі
напрямки сучасної філософії як екзистенціалізм, феноменологія.
Сучасна духовна культура являє собою єдність, синтез двох тенденцій:
модифікованого старого та народженого нового, тобто єдність класичного і
некласичного. До класичного типу філософії можна віднести такі течії, як
неокантіанство, феноменологія, неопозитивізм, структуралізм, аналітична
філософія, неотомізм, марксизм та інші; до некласичного – філософія життя,
екзистенціалізм, персоналізм, постмодернізм тощо.
Основні напрями у зарубіжній філософії ХХ ст. Сцієнтичний (Людвіг
Вітгенштейн, Бертран Рассел, Ернст Кассірер та ін.). Антропологічний (М. Шелер,
М. Хайдеггер, Ж.-П. Сартр, Альбер Камю, З. Фрейд, К. Юнг, Е. Фромм та ін.).
Культурологічний (Освальд Шпенглер, Клод Леві-Строс, Фернан Бродель та ін.).
«Нова філософська хвиля» та постмодерн ( Бепло Леві, Петер Слотердайк, Жак
Деррида, Жіль Дельоз). Історіософський (Арнольд Тойнбі, Пітірім Сорокін та ін.).
Релігійна філософія ( Жак Маритен, Карл Барт, Пауль Тілліх та ін.).
На межі філософії і науки функціонує сучасна аналітична філософія, яка
намагається будувати філософські твердження засобами математичної логіки.

53