Page 50 - 4437

Показав, що розвиток здійснюється через наявність суперечностей, боротьбу
протилежностей; у ході розвитку здійснюється заперечення одних понять іншими
і повторення пройденого на вищій основі, що розвиток відбувається не по
замкнутому колу, а поступово, від нищих форм до вищих, і в цьому процесі
відбувається перехід кількісних змін в якісні. Будь-який розвиток проходить за
певною схемою: ствердження (теза), заперечення цього ствердження (антитеза) і
заперечення заперечення, зняття протилежностей (синтез). У синтезі ніби
примирюються між собою теза і антитеза, з яких виникає новий якісний стан.
У праці «Наука логіки» Гегель ставить завдання показати саморух поняття.
Весь процес саморуху здійснюється діалектичним шляхом. Заключена в кожному
понятті «заперечність», яка і складає його обмеженість, однобічність, виявляється
поштовхом до саморозвитку цього поняття. Поки поняття не досягне свого
вищого пункту – абсолютної ідеї, до того часу кожен із ступенів його розвитку дає
тільки відносну, але не кінцеву, не повну істину.
Таким чином, діалектичний метод Гегеля вступає в протиріччя з вимогою
системи. Гегель розглядав свою систему як філософію, що вінчає собою розвиток
всього людства, в якій досягнута абсолютна ідея. Історія ніби набувала
завершення. Тим самим всі протиріччя дійсності вирішуються і досягається
абсолютно істинний стан – якраз цього вимагає гегелівська система. Але це
суперечить діалектичному методу. Метод вимагає перетворення існуючої
дійсності, гегелівська система ж вимагає оправдання дійсності.
Твір Г. Гегеля «Філософія історії» аналізує світову історію як розвиток духу
в часі. За Гегелем, історія має свою мету. Ця мета – розвиток свободи, свободи
громадянина в громадянському суспільстві. Гегель розрізняє три головних етапи
світової історії. Давньосхідні народи знали, що вільною може бути лише одна
людина; греки та римляни вважали, що вільною є певна група людей; сучасні
«германські народи повністю усвідомили, що всі люди вільні. Гегель вважає, що
розвиток «Світового духу» відбувається не без участі людини, не без людської
активності. Важливе місце в історії належить всесвітньо діючим індивідам,
історичним героям.
Л. Фейєрбах (1804-1872 рр.) – філософ, який здійснив поворот до
матеріалізму в німецькій класичній філософії після Канта і Гегеля. Основні
положення філософії Фейєрбаха викладені в працях: «До критики філософії
Гегеля», «Сутність християнства», «Основні положення філософії майбутнього».
Погляди Фейєрбаха еволюціонували з вивчення теології, викладав
гегелівську філософію в університеті і нарешті прийшов до матеріалістичних
поглядів на природу людини. Фейєрбах писав: «Моєю найпершою думкою був
Бог, другою – розум, третьою – людина».
Критикуючи Гегеля, Фейєрбах довів, що його абсолютна ідея – це не що
інше, як людський розум, відірваний від людини і перетворений у щось
надприродне. Мислення не може існувати поза людиною і незалежно від неї, тому

49