Page 164 - 4437

етапах. Тому є всі підстави говорити про античну, середньовічну, ренесансну
філософію історії, філософію історії Просвітництва і т. д. аж до ХХ ст.
Існує дві проблеми, які постають при осмисленні історії. Перша з них
полягає в тому, чи має історичний процес власну якісну особливість. Відповідно
випливають наступні варіанти розв’язання проблеми. Історія постає як частина
загального природно-космічного процесу (антична філософія, філософія
Середньовіччя, частково – Відродження). Історія має свою специфіку і є сферою
виявлення людських якостей або можливостей людської природи.
Антична філософія вписувала людську історію у загальний космічний коло
обіг, а філософія Середньовіччя, навпаки, підпорядковувала природу людській
історії. У добу Відродження з’являється думка про те, що історія є сферою
випробування людських можливостей. Для Просвітництва була характерною
думка про те, що історія розгортається відповідно до якостей, притаманних
людській природі. У некласичній філософії історичний процес розглядали як
похідне від певних індивідуальних якостей людей (фрейдизм, частково
екзистенціалізм, культурологія).
Другою за значенням слід назвати проблему спрямованості історії: куди
йде людська історія? В історичному розгляді цієї проблеми можна виділити такі
варіанти тлумачень спрямованості історії:
Замкнений кругообіг, тобто повернення історії на вже пройдені шляхи
(антична філософія). Лінійний варіант (прямування історії у нескінченність, але
без суттєвих змін): частково – імператорський Рим, частково – Новий час та
некласична філософія. Завершений, але цілеспрямований процес: християнська
середньовічна філософія, філософія історії Гегеля. Історія як процес, що
прогресує: рух по висхідній ліній (Ф.Бекон, Ж. Кондорсе). Циклічний процес: у
варіанті «зльотів та падінь» (К. Тацит, Н. Макіавеллі, Ж. Боден), у варіанті
«коливань у певних межах» (від миру до воєн, від об’єктивного до суб’єктивного)
та ін.
У античній філософії панував погляд на хід історії як кругообіг –
нескінченне повернення до минулого і його відтворення у незмінному вигляді
через «світовий рік». В епоху Середньовіччя історія має кінцевий, завершений
характер: вона розпочинається з гріхопадіння, що передбачає пришестя Ісуса
Христа та її кінець (Страшний суд). Відродження зберігає розуміння руху історії
«за колом», але на перший план виходить циклізм (за кожним злетом історії
наступає її занепад, за кожним занепадом – злет).
Незаперечним досягненням історичної думки була поява ідеї прогресу, яку
розвинули Ф. Бекон, М. Ж. Кондорсе, Г. Гегель. У ХХ ст. ідею прогресу
підтримали прихильники концепції технічного детермінізму, індустріального
суспільства. Слід зауважити, що ідея прогресу суспільної історії логічно пов’язана
з поглядом на історію з позиції регресу, тобто занепаду та деградації. У 18 ст.
французький просвітник Ж.-Ж. Руссо доводив, що технічний прогрес веде до

163