Page 163 - 4437
P. 163

навчання  дітей,  передання  історичної  естафети  досвіду,  здобутків  власної
              діяльності, збереження історичних надбань. Тому філософія історії як особливий
              напрям  філософського  пізнання  покликана  здійснювати  загальну  орієнтацію
              людини  в  історичному  процесі.  Поняття  «філософія  історії»,  попри  більш  як
              двохсотлітнє  функціонування,  не  має  точно  визначеного  змісту.  Під  ним  розу-
              міють: пізнання сенсу історії загалом (дослідження загальних законів історичного
              процесу); пізнання історичного часу й історичного простору (філософська теорія
              історичного       знання);     дослідження       логіки      розвитку      людського
              суспільства(філософський огляд історії людства) тощо. Синтезуючи різні погляди,
              можна  дійти  висновку,  що  в  основу  філософії  історії  покладено  теоретичний
              аналіз  динаміки  форм  і  способів  плинних  у  часі  людських  соціокультурних
              єдностей.
                        Філософія  історії  –  сфера  філософського  знання  про  загальність  і
              сутнісність історичного процесу, іманентну логіку розвитку суспільства.
                        Термін «філософія історії» запровадив Ф. Вольтер (одна з його історичних
              праць, датована 1765 р., має назву «Філософія історії»). Хоча реальне формування
              філософії історії як певної галузі започаткована ще у стародавньому суспільстві.
              Початковими  всезагальними  історіями,  що  містили  знання  про  розвиток
              суспільства  були  міфології.  Міфічний  час  постає  як  нерухомий.  Водночас  він  є
              універсальним першоджерелом магічних діючих духовних сил, що актуалізуються
              через  ритуали  інсценізації  подій  міфічної  епохи  і  слугують  засобом  підтримки
              встановленого порядку в природі і суспільстві.
                        Із  руйнуванням  міфологічного  світогляду,  час  зрушує  з  мертвої  точки  і
              суб’єктом    і  носієм  філософських  уявлень  про  історію  стає  не  стільки  народ  в
              цілому, а скільки окрема особа. Рух історичного часу  тлумачиться неоднозначно:
              або  як  вічне  повернення  чи  як  висхідна  лінія  суспільних  змін,  або,  як  нисхідна
              лінія  змін  регресивних.  Ще  у  стародавньому  суспільстві  формуються  три
              найважливіші  напрями  лінійної  філософії  історії:  прогресистський,  регресис-
              тський  і  циклічний.  Ці  напрями  збереглися    донині.  Однак  у  ХХ  ст.  виникає
              нелінійна філософія історії.
                        Важливо  зазначити,  що  являє  собою  предмет  філософії  історії.  Предмет
              філософії історії становить суспільство в його темпоральних (часових) модифі-
              каціях  і  трансформаціях.  Якщо  історію  цікавлять  переважно  локалізовані  в
              просторі  і  часі  суспільні  події,  процеси,  і  явища,  тоді  як  філософію  історії  –
              глибинні тенденції та закономірності цих змін.  Філософія історії фокусує увагу не
              на чистому об’єкті як такому, а саме - на різноманітних виявах взаємовідношення,
              взаємозв’язку об’єкта і суб’єкта.
                        Остаточного узаконення термін «філософія історії» набуває у праці Йоганна
              Готфріда  Гердера (1744-1803 рр.) «Ідеї до філософії історії людства» та лекцій  з
              філософії історії, що їх читав Георг Гегель у Берлінському університеті (1822-1831
              рр.).  Проте, осмислення історії як особливої сфери дійсності було наявне на всіх її










                                                           162
   158   159   160   161   162   163   164   165   166   167   168