Page 165 - 4437

моральної деградації людини. Песимістичний погляд на історію розвивав О.
Шпенглер. Притаманний він і теоріям технофобії – «жаху перед технікою».
Із питанням про спрямованість історії пов’язане і питання про її сенс та
можливе завершення. На ці питання навряд чи можна дати остаточну та
переконливу відповідь. Упевненість в неминучості завершення історії пронизує
християнське світосприйняття, гегелівську філософію історії, представників
«релігійного ренесансу» (В. Соловйова, М. Бердяєва та ін.). Але можна припус-
тити про можливість нескінченного прогресування людської діяльності.
Знаходились люди, які робили неможливе можливим і здійснювали це.
Проміжним варіантом у розгляді цього питання постає розуміння істори-
чного процесу як єдності перервного та неперервного, тобто як еволюційного
поступового процесу, що переривається час від часу революційними змінами.
Внаслідок таких змін здійснюється перехід до нових рівнів і форм суспільного
життя, що відмирає, але з’являється дещо принципово нове.

2. Соціальне передбачення і прогнозування майбутнього.

Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих «вічних» тем,
інтерес до яких зростає в міру суспільного прогресу. У сучасну добу проблема
проблема прогнозування явищ і подій, передбачення соціальних наслідків набуває
характеру нової глобальної проблеми «суспільство і катастрофа, руйнування,
потрясіння», «суспільство і його дестабілізація». Передбачення майбутнього – це
результат пізнавальної діяльності людини. Передбачення являє собою рису
розумової діяльності, яка свідомо досліджує у формі ідеальної моделі предмети,
явища чи умови їхнього існування, яких немає. Основою наукового передбачення
є пізнання об’єктивних внутрішніх зв’язків предметів і явищ. Тобто передбачення
– це форма активної діяльності свідомості, яка дає людині можливість знати або
припускати те, що має виникнути, статися. Передбачення виступає як пізнання
майбутнього на основі минулого і сучасного. Прогнозування є окремим видом
передбачення. Соціальне прогнозування, поширюючись на окрему сферу
суспільного розвитку, має відносну самостійність і автономність щодо інших
видів, типів і методів наукового передбачення. Прогнозування – це філософська
категорія для позначення процесу отримання знань лише на засадах спеціальних
наукових методів.
Якщо наукове передбачення носить імовірнісний характер, а його
вірогідність підтверджується на основі суспільно-історичної практики, то
соціальне прогнозування уже в самому собі містить оцінку істинності і
достовірності варіантів, що висуваються. Соціальне прогнозування враховує
співвідношення якісних і кількісних характеристик у соціальному явищі, що дає
змогу встановити певну спрямованість розвитку самого явища, визначити точно
характер соціальних подій, форму і напрям їхнього руху. Деякі футурологи і

164