Page 159 - 4437

вічній сутності. Другим етапом саморуху абсолютної ідеї є природа. Ідея реалізує
себе в природі. У цьому розвитку абсолютна ідея проходить декілька стадій,
наближається до стадії духу (третього етапу її самореалізації). Історія, за Гегелем,
постає як прогрес духу в усвідомленні свободи, що розгортається через дух
окремих народів, які змінюють один одного в історичному процесі.
Гегелівське розуміння історичної необхідності як продукту конструктивно-
творчої ролі абсолютної ідеї тривалий час розглядалось найбільш обґрунтованим.
Однак суперечності, що виникали в процесі пояснення життя природи і
суспільства змусили філософів повернутися до витоків проблеми і розглянути
роль ідей у розвитку суспільства. Якщо суспільне життя є проявом цілеспря-
мованої діяльності людей, то ідеї, погляди, почуття, інтереси і воля, безумовно,
мають передумови цієї діяльності, що без них втратять свою цілеспрямовану
якість. Джерело суспільних ідей полягає у суспільній практиці (К. Маркс).
Причину історичних подій слід шукати не в абстрактних ідеях, а в самій дійсності,
в матеріальному виробництві.
Сукупність ідей, поглядів, уявлень, теорій в соціальній філософії
позначається категорією «суспільна свідомість». Роздуми над цими питаннями
породжують низку понять, таких як духовне життя суспільство, духовне
виробництво, духовна діяльність, духовна культура.
Духовне життя суспільства – одна з головних сфер суспільного життя.
Воно охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, теорій тощо) разом з
його носіями (суб’єктами) та матеріальними засобами виробництва і поширення.
Суб’єктами духовного життя суспільства є люди – індивіди та соціальні спільності
(класи, нації, народи). У цьому зв’язку можна говорити про особисте духовне
життя людини (її духовний світ), про духовне життя класу (класова самосві-
домість), нації (національний характер, національна психологія і культура),
народу (традиції, звичаї тощо).
Духовний світ людини – це її почуття, духовні орієнтації та світогляд. Він не
існує поза духовним життям суспільства і разом з тим виходить за його межі. Усі
елементи духовного світу людини органічно взаємопов’язані. Духовно багата
людина має проникливий розум, гармонійні почуття, тверду волю. Почуття, розум
і воля лише тоді стають власне людськими, коли доповнюють і пронизують одне
одного, поєднують свої зусилля в цілеспрямованому прагненні духовного
освоєння світу і практичної реалізації.
Духовний світ кожної людини є явищем неповторним і унікальним. Духовне
життя суспільства – багатогранне й суперечливе. Соціальна філософія вирізняє в
духовному житті суспільства такі складові: духовне виробництво; суспільна
свідомість; духовна культура.
Духовне виробництво є важливою складовою суспільного виробництва.
Воно постає як виробництво свідомості, як вид трудової діяльності, сутністю якої
є творення предметів духовних потреб людини. Воно здійснюється у нероз-

158