Page 156 - 4437
P. 156

2.  Заславская  Т.  Человеческий  потенциал  в  современном  трансформа-
                        ционном процессе // Общественные науки и современность. – М, 2005. -
                        №3. – С. 5-16.
                     3. Тейяр де Шарден П. Феномен людини // Читанка з історії філософії. Кн.
                        6 – К., 1993.
                     4. Фромм Е. Втеча від свободи // Читанка з історії філософії. Кн. 6. – К.,
                        1993.
                     5. Шелер М. Положення людини в Космосі // Читанка з історії філософії.
                        Кн. 6. – К., 1993.


                                                     ЛЕКЦІЯ 16
                                                 Тема: Філософія духу
                                                          План
                         1. Форми духовного освоєння світу.
                         2. Суспільна свідомість: її суть та специфіка.
                         3. Духовна культура та ідеологія.

                                           1. Форми духовного освоєння світу.

                        До  найважливіших  філософських  питань,  що  стосуються  взаємовідносин
              між Світом і Людиною відноситься і внутрішнє духовне життя людини. Людина
              не  тільки  пізнає  світ  як  суще,  але  й  оцінює  дійсність,  намагаючись  зрозуміти
              смисл власного існування переживаючи світ як красиве і потворне, благе і згубне,
              справедливе і несправедливе.
                        Загальнолюдські  цінності  виступають  в  якості  критеріїв  як  ступені
              духовного  розвитку,  так  і  соціального  прогресу  людства.  До  цінностей,  що
              забезпечують  життя  людини  відносяться  здоров’я,  певний  рівень  матеріальної
              забезпеченості,  суспільні  відносини,  що  забезпечують  реалізацію  особистості  і
              свободу вибору, сім’я, право та інше. До духовних цінностей відносять естетичні,
              моральні,  релігійні,  правові  й  загальнокультурні,  розглядаються  як  частини,  що
              складають єдине ціле і називають духовною культурою.
                        Зародження  людського  духу  відбулось  у  далекі  доісторичні  часи,  коли
              панувала інстинктивна свідомість. Свідомість людини, її духовність має відносний
              характер. Сутність духовності, очевидно, є соціальною, її ж природа гармонізує в
              собі як соціальні, так і природні (біологічні) характеристики. Людська духовність
              сформувалась  у  процесі  антропосоціогенезу  на  основі  суспільної  праці  й
              спілкування  індивідів.  Релігійна  філософія  та  різноманітні  форми  ідеалізму
              відокремлюють  дух  від  матеріального  носія  і  реального  суб’єкта  –  суспільної
              людини – і тлумачать його як самостійну нематеріальну силу, що з самої себе чи з











                                                           155
   151   152   153   154   155   156   157   158   159   160   161