Page 157 - 4437

нічого творить матеріальну дійсність. Останнє пов’язується з визнанням існування
Бога.
Взаємозв’язок духовного і навколишнього середовища здійснюється завдяки
діяльності. Історизм органічно входить у духовність: свідомість суспільної
людини відтворює основні перипетії історії багатогранних людських стосунків,
тобто дійсну історію людей. У ході історичного розвитку духовність за змістом
стає більш соціальною. Соціальне в ній підпорядковує всі зв’язки людського духу
з аналогічними властивостями живої матерії. З одного боку, ми живемо і мислимо
інакше, ніж увесь тваринний світ. З іншого боку, людська духовність своєрідно
переломлює єдині закономірності, притаманні всій живій матерії як цілісності.
Духовність людини постає як соціальне явище. Вона містить природне і соціальне,
інстинктивне і усвідомлене.
Духовність розпочинається з віри у добродійність природи як відповідної
реакції її на добродійність людини. Спочатку віра була безпосередньо втілена в
мову практичних дій. Людина довіряла своєму духу. Вона була впевнена в його
здатності охопити й відтворити архітектоніку навколишнього світу. Віра в свої
пізнавальні можливості давала надію на співжиття. Гармонія людини і природи,
початкова настанова на добродійність формувала таку якість як любов. Таким
чином, духовність виникає як гармонійна єдність трьох складових – віри, надії й
любові. Саме віра в пізнавальні можливості людського духу спонукала індивіда до
активного ставлення до дійсності, підносила його над світом природних речей,
явищ і процесів. Віра допомагає людині реалізувати те, що здається неможливим.
Вона надихає людину, підносить її над обставинами.
Способи духовно-практичного освоєння дійсності виконують різні функції,
соціальну роль в суспільній життєдіяльності людей. Так, наука покликана до
життя прагненням людини до об’єктивної істини. Головне призначення моралі –
регулювання суспільних стосунків. Мистецтво пробуджує людину до творчості,
підносить її душу, облагороджує чуттєвість. Релігія заспокоює людину, повертає її
до споглядання вічного, божественного.
Можна стверджувати, що чистих способів духовно-практичного світу не
існує. Духовність охоплює різні за змістом ідеї, погляди, переконання, які
опредметнюються в поняттях і нормах, образах і вірі, виконують взаємосполучні
функції. Всі форми і способи духовності – наука і релігія, мистецтво і мораль є
ефективними засобами пізнання, освоєння світу.
Важливим у кожній конкретній ситуації є моральне громадянське почуття.
Чим гармонічнішим, людянішим воно є, тим більш адекватним, правильним,
гуманістичним буде вибір мети. Моральний закон осягається лише почуттям.
Понятійність, логіка, концептуальність, розум вбивають його живу душу, ніве-
люють регулятивні можливості. «Холодний розум» може поміняти місцями добро
і зло, показати аморальний вчинок зовсім в іншій якості. Розпізнати підміну може
лише совість і внутрішнє моральне почуття. Мораль, як і мистецтво, пізнає

156