Page 134 - 4437

самовдосконаленні. Головну роль відіграє духовна діяльність, а в її структурі –
рефлексія, тобто самосвідомість. Завдяки діяльності абсолютна ідея створює
предметний світ культури, відбиває суспільне життя, мораль, право, мистецтво,
філософію. К. Маркс обґрунтував ідею предметної діяльності у вигляді практики.
Е. Кассірер вбачав у діяльності головне джерело формування символічно-знакових
структур. Е. Гуссерль розглядав її як засіб формування життєвого світу. Хоч і
діяльність інтерпретується з різних боків неоднаково, але ж головне залишається
сталим: майже в кожній філософській системі соціальність пов’язується саме з
діяльністю, яка розглядається як засіб, умова, рушійна сила і основне джерело
формування соціальності.
Характерною особливістю діяльності є інституціональність. Інститут є
заклад, що забезпечує стабільність зв’язків і відносин між людьми в рамках
соціальної організації суспільства. В економічній сфері суспільної діяльності є
такі інститути, як розподіл праці, власність, заробітна плата та ін.; в політичній –
держава, армія, партія і т. ін.; в духовній – мораль, право, мистецтво, наука, релігія
тощо. Функції цих інститутів досить своєрідні: вони заохочують діяльність осіб,
що входять до них, і приймають як свої їхні домінантні норми. Інститути
регулюють поведінку та діяльність, що суперечать цим нормам, контролюють та
упорядковують їх згідно із своїми принципами. Інституціональність діяльності –
характерна риса соціальності людського життя. Розгляд діяльності з боку
інституціональності людського спілкування дає змогу говорити про суспільство як
систему різноманітних стосунків між людьми – систему суспільних відносин.
Вони виникають між людьми в процесі їхньої діяльності та спілкування,
закріплюються певними соціальними інститутами. Суспільство – це система
суспільних відносин людей у різноманітних підрозділах життєдіяльності.
Усі суспільні відносини органічно пов’язані між собою і проникають одне в
одне. Реальне життя суспільства характеризується переплетінням суспільних
взаємозв’язків і стосунків. Розібратися у цьому плетиві надзвичайно важко.
Суспільство – це єдина, цілісна система. Зазначена цілісність системи суспільних
відносин позначається категорією «спосіб життя», що замикає теоретичну модель
суспільства, підводить їх до єдиної і незаперечної основи – людини як самоцілі
суспільно-історичного розвитку.
Спосіб життя – це синтетична характеристика сукупності видів життє-
діяльності людей (індивідів та соціальних спільнот) у єдності з умовами життя
суспільства. Спосіб життя охоплює всі сфери суспільства: працю і побут,
суспільне життя і культуру, поведінку людей, їх духовні цінності. Він реалізується
через діяльність, виробництво, в якому виділяються такі провідні елементи:
безпосереднє виробництво, розподіл, обмін, споживання. Спосіб життя відбиває
також рівень розвитку духовної культури суспільства, наявні типи світогляду,
моральні норми, ціннісні орієнтації, що реалізуються у вчинках і діях людей, у

133