Page 133 - 4437

суб’єктивні. Сфера – це реальний процес людської життєдіяльності. Діалектика
сфер суспільного життя розглядається нами як реальне життя суспільства в
конкретно-історичних, соціокультурних та природних вимірах. Доцільно виділити
такі сфери суспільного життя:
а) матеріальна – охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу,
обміну, споживання, а також продуктивні сили й виробничі відносини, науково-
технічний прогрес і технологічну революцію;
б) соціально-політична – включає соціальні та політичні стосунки людей у
суспільстві – національні, групові, міждержавні. Ця сфера охоплює такі явища й
процеси, як революція, реформа, еволюція, війна. В цій сфері функціонують такі
соціальні інститути, як партія, держава, суспільні організації;
в) духовна – це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь
спектр виробництва свідомості (як індивідуальної, так і суспільної), трансформації
її від однієї інстанції до іншої (засоби масового інформування), перетворення в
індивідуальний духовний світ людини;
г) культурно-побутова – охоплює виробництво культурних цінностей,
передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім’ї, побутові проблеми
(організація відпочинку, вільного часу), освіту, виховання тощо.
Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов’язані, тому їх треба розглядати
лише в єдності. В центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має стояти
людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.

3. Діяльність як спосіб існування соціального.

Як суб’єкт людина має насамперед мислити й діяти, діяти й мислити.
Теологія вважає, що спочатку було слово. Наука віддає перевагу ділу. Соціальна
філософія виходить з одвічної єдності слова та діла як первісного принципу
пояснення специфіки соціального. Відповідно до цього можна сказати, що
діяльність виступає як умова, засіб, рушійна сила соціального. Поза діяльністю
соціального не існує. Діяльність є джерелом формування соціальності. Соціальне
живе лише в діяльності й завдяки їй. Діяльністю людина перетворює природу і
створює свій особливий світ – культуру. Таким чином, діяльність є засобом
формування соціального як культурного середовища життя людини.
Соціо- і культуротворча функція діяльності філософською традицією
осягалася суперечливо. Витоки її ще сягають античності. Проте як принцип
філософського пояснення соціального способу буття діяльність постала лише у
німецькій класичній філософії. У статусі загальної основи культури діяльність
вперше в історії філософії означив Й. Фіхте. На його думку, діяльність «Я» як
чиста самодіяльність, вільна активність створює світ «не-Я» - світ, що оточує
людину, світ людської культури. За Гегелем, діяльність є все проникаючою
характеристикою абсолютного духу, народженого його потребою в самозміні й

132