Page 131 - 4437

соціумі. У цьому зв’язку соціум постає як надприродний світ, що надбудовується
над природою. Головною його ознакою є предметність. Соціум – це предметне
буття людини, її існування в предметному середовищі, культурі. У процесі
життєдіяльності люди вступають у певні стосунки між собою. Спілкування
(взаємодія, суспільні відносини), як і діяльність, є необхідною і всезагальною
умовою формування і розвитку соціальності. Можна сказати, що соціум – це
діяльне спілкування людей. Саме через спілкування налагоджуються і
осмислюються необхідні для діяльності зв’язки, обмін інформацією, фіксація
набутого досвіду, передача його від покоління до покоління.
В процесі спілкування люди фізично і духовно творять одне одного. У
спілкуванні і через нього відбувається взаємовплив і взаємодія індивідів,
формується спільність поглядів, думок, настроїв, досягається взаєморозуміння,
здійснюється засвоєння манер, звичок, стилю поведінки, відтворюється спосіб
життя. Діяльність і спілкування взаємообумовлюють, детермінують якісну
своєрідність одне одного. Спілкування людей завжди має діяльний характер, і
навпаки, - людська діяльність можлива лише на засадах спілкування. Діяльність
розглядають в єдності з суспільними відносинами, із життям суспільства.
Специфіка людського способу життя має соціально-спадкоємний, історич-
ний характер. Тварина не набуває досвіду спадково, а здобуває його самостійно.
Вона успадковує лише інстинкт. Людина багата досвідом поколінь. Соціальність
має історичний характер. Тваринне життя – позаісторичне. Історія життя тварини
зникає разом з її фізичною смертю. Людське життя продовжується в наступних
поколіннях.
Таким чином, соціум як історія постає у вигляді творчості людей в усіх
галузях суспільного життя – створення матеріальних і духовних цінностей,
перетворення природи, формування нових якостей у людині. Історія постає як
суспільно-природний процес взаємодії людини з природою, предметним світом
культури, з іншими людьми. Перші історичні вчення (Геродот, Полібій, Фукідід)
намагалися виявити і проаналізувати певні події, зафіксувати факти. Всі вони
мали описовий характер. Осягнути історичний процес як цілісність прагнули
Августин Блаженний, Кондорсе, Ж. Руссо, В. Гегель та ін. Але їхні дослідження
мали аморфний характер. Перша спроба виходу за вузькі рамки історичного
аналізу, осмислення соціуму в межах діяльності та спілкування була зроблена К.
Марксом, у вченні якого суспільство постало у вигляді суспільно-економічної
формації.
Матеріальне в суспільстві – це люди, природні умови їхнього життя,
способи виробництва матеріальних благ, продуктивні сили й виробничі відносини.
До матеріальних утворень відносять велику групу соціальних відносин, державу,
деякі соціальні інститути. Людина є творцем і носієм ідеї, суб’єктом суспільного
розвитку. Але ідеї існують і незалежно від людей, наприклад, коли ідея
опредметнена. Предмет виступає носієм ідеї, яка – стосовно мене і суспільства –

130