Page 135 - 4437

їхньому ставленні до праці, інших людей, різних соціальних груп і суспільства в
цілому.
Соціальна філософія наголошує на важливості кожного елемента способу
життя, на цілісності суспільства як соціальної системи, що функціонує завдяки
виробництву і постає як живий організм з усіма особливостями економічних,
соціально-політичних, культурних, побутових, сімейних та соціальних відносин,
які безпосередньо характеризують життєдіяльність людей.

3. Проблема побудови теоретичних моделей соціуму.

Різноманітні уявлення про соціум як систему суспільного співжиття людей
формувались з найдавніших часів розвитку інтелектуальної культури людства.
Одним з перших про це заявив китайський філософ Конфуцій. Його розвинули
античні мислителі Платон та Аристотель. Соціум у філософській уяві стародавніх
мислителів ототожнювався з державою. Суспільні інтереси уявлялись як державні.
Закономірності розвитку суспільства і держави ототожнювалися.
Різницю між соціумом і державою зауважили, але приховали в релігійних
містифікаціях мислителі Середньовіччя. І тільки Макіавеллі наважився на підхід,
де держава постає у вигляді однієї з складових соціуму як більш широкого і
фундаментального утворення. Мислителі постмакіавелліанського періоду більше
уваги приділяли державницьким підрозділам і структурам. Внаслідок цього
склалась парадоксальна ситуація: про головний об’єкт – соціум як цілісну систему
– соціальна філософія могла сказати дуже мало. Пошук теоретичних моделей, які
б адекватно відтворювали природу і сутність соціального, історію його розвитку і
механізми функціонування, триває й досі.
Концепція ідеальних типів. Історичний процес, за Вебером, - це сукупність
різноманітних подій, фактів, які не вкладаються в будь-яку систему взагалі. Всяка
систематизація історії має умовний характер. В історії переважає одиничний факт,
унікальна подія чи процес. Схема ж узагальнює, ідеалізує його, подає у вигляді
закономірності, якої в реальній історії не існує. Античність, феодалізм, капіталізм
– це лише спроби ідеальної типізації, де реальний емпіричний матеріал набув
відповідного узагальнення, пройшов стадію абстрагування і постав у вигляді,
доступному для сприйняття.
Ідею раціональної раціоналізації соціуму, зокрема капіталізму як зразка
раціональності, розробляли такі відомі теоретики, як Вільям Дільтей (1833-1911),
Ганс Георг Гадамер (н. 1900 р.) та ін. Пізніше ці міркування стали основою
герменевтики. Капіталістичне суспільство розглядається тут як найприйнятніша
форма людського співжиття саме тому, що в основі його лежить раціональний
чинник – наука, релігія, мораль, освіта тощо. Раціональність постає духом
капіталізму, критерієм оптимальності всіх його підсистем, їх гармонійної єдності.
Але її потрібно вдосконалювати, використовуючи всі переваги раціональності.

134