Page 67 - 4332

це означає, що встановлена незаконним шляхом (наприклад, в
результаті революції чи воєнного перевороту) влада внаслідок
її ефективності з часом може бути визнана громадянами та
світовим співтовариством правомірною, тобто стати
легітимною. І навпаки, встановлена демократичним шляхом
державна влада з часом може втратити підтримку громадян,
наприклад, у разі проведення згубних для суспільства
“реформ” чи тотальної корумпованості можновладців тощо, і
стати нелегітимною.
В ході відповіді потрібно приділити увагу типології
легітимності влади, яка істотно поглиблює знання про неї.
Найвідомішою в політології є типологія легітимності
М. Вебера, який виокремив три основних, чистих типи
легітимності: традиційний (ґрунтується на авторитеті
традицій і звичаїв); харизматичний (гуртується на вірі
підвладних у незвичайні якості і здібності, винятковість
правителя); раціонально-легальний (базується на переконанні
підвладних в законності й доцільності встановлених порядків
та існуючої влади).
Класифікація легітимності політичної влади М. Вебера
довший час визначала методологію і розуміння проблематики
влади. Однак потрібно розуміти, що у ній відсутнє чітке
розрізнення поміж двома об’єктами легітимації: влади осіб,
що складають правлячу групу, і політичного режиму та
інститутів політичної системи.
Універсальні ший характер має підхід, запропонований
Д. Істоном у 1965 р., який називає три джерела підтримки
влади та режиму: 1) головні ідеологічні принципи (ідеологічна
легітимність); 2) прихильність щодо структур і норм режиму
(структурна легітимність); 3) відданість владі у зв’язку з
позитивною оцінкою особистісних рис людей, котрі її
репрезентують (особистісна або персональна легітимність).
Сучасну типологію легітимності пропонує англійський
політичний філософ Д. Хелд, виділяючи сім її типів:
1) згода під загрозою насильства;
2) легітимність як традиція;
3) згода внаслідок апатії;

65