Page 66 - 4332

проявляється в економічній, політичній та ідеологічній
формах;
 керівництво (діяльність щодо визначення основних
цілей соціальних систем та інститутів, а також шляхів їх
досягнення, стратегії суспільного розвитку);
 управління (діяльнісно-практичний прояв волі
правлячої групи, це практичне застосування влади, тобто
пред’явлення панівною групою певних вимог до різних
суб’єктів суспільних відносин і спонукання їх діяти
відповідно до цих вимог заради досягнення поставлених
цілей);
 контроль (здатність суб’єктів влади постійно стежити
за тим, як реалізуються настанови влади – закони, укази,
розпорядження тощо).
Примусовий характер політичної влади, негативний
відтінок у сприйнятті її суспільством породжують проблеми
легітимності влади.
Термін “легітимний” (лат. legitimus) означає “законний”.
Однак значення цього терміну є дещо іншим. Сьогодні існує
розуміння легітимності політичної влади як переконання
підвладних і світового співтовариства у її правомірності, як
визнання існуючої влади. Нині легітимність вважається
обов’язковою ознакою цивілізованої влади, визнання
громадянським суспільством, принаймні основною його
частиною, та світовим співтовариством її правомірності. І
якщо легальність є формально-юридичною, то легітимність –
соціокультурною характеристикою влади.
Щодо головної ознаки легітимності влади існують дві
основні точки зору:
1) ліберально-демократична позиція: легітимною
потрібно визнавати тільки ту владу, яка сформована в
результаті демократичних процедур. Відповідно, влада,
встановлена насильницьким шляхом, не визнається
легітимною;
2) позиція політичного реалізму: легітимність влади
полягає не стільки у законності і демократизмі її
встановлення, скільки у її здатності оволодіти складною
ситуацією в країні, підтримувати у суспільстві стабільність. А
64