Page 72 - 4332

ступені відповідності рішень інтересам людини, колективу,
суспільства, тобто політичні рішення повинні мати соціальну
спрямованість.
Стосовно зазначеного питання важливо вказати і на два
основних методи прийняття рішень в умовах демократії:
1) голосування за більшістю голосів. Він є одним з
найбільш поширених і цілком відповідає демократичним
процедурам. Проте нерідко ухвалені в такий спосіб рішення
не дають бажаного результату, не знімають гостроти
суспільних проблем. Тому ефективнішими є рішення,
прийняті іншим способом, а саме:
2) методом консенсусу (згоди всіх завдяки
компромісові). Виробити таке рішення значно складніше, ніж
голосуванням за більшістю голосів. Для цього є необхідним
хоча б частковий збіг інтересів, а також наявність спільної або
вищої цінності, напр., збереження єдності і цілісності
держави.
Розкриваючи зазначене питання щодо політичної
поведінки, потрібно вказати на те, що поняття “політична
поведінка” є однопорядковим з поняттям “політична
діяльність”. Під політичною поведінкою розуміють будь-яку
участь людини у здійсненні влади або протидії її здійсненню.
Це взаємодія суб’єкта з політичною реальністю, яка охоплює
його дії та орієнтації щодо політичної практики.
Потрібно підкреслити, що найбільш загальну типологію
політичної поведінки в залежності від того, якою мірою люди
займаються політикою, здійснив М. Вебер. Він виокремив три
типи політичної поведінки:
1) політики за випадком. Це ті, хто беруть участь у
виборах, висловлюють свою думку на референдумах,
мітингах, зборах тощо;
2) політики за сумісництвом. До них відносяться ті люди,
які займаються політикою лише у разі необхідності:
збираються на сесії представницьких органів різного рівня,
обговорюють проблеми, беруть участь у прийнятті рішень,
але політика при цьому не є першочерговою справою життя;

70